Розділ 62. Перевірка логіки

Павло стояв у тіні технічного ангара на південному полігоні бази. День видався похмурим, важкі хмари, наче броньовані плити, котилися небом. Вітер гнав їх так швидко, що світло і темрява миготіли, немов сам Господь влаштував своєрідний експеримент — чи витримає серце людини постійний контраст. Десь далеко гуло. Чи то грім, чи то звук артилерійських випробувань — на цій землі різниця була майже умовна.

Ідеальна погода для випробувань. Ідеальна — для перевірки істини.

— Готові? — пролунало по внутрішньому зв’язку.

— Готові, — відповів Павло. Його голос звучав рівно, але всередині він відчував себе струною, натягнутою до краю. У ньому поєднувались страх, очікування і дивна, майже святкова напруга. Сьогодні мав перевіритися не просто його проєкт — сьогодні перевірялась сама ідея, у яку він вкладав душу.

Йшлося про інтегровану систему, яку він назвав просто: Щит, Панцир, Панцир-2, Гравіо. Чотири складові, що разом утворювали єдину логіку оборони. Не хитру, не заплутану, не ідеологічно прикрашену, а просту, пряму і працюючу.

Вона була відповіддю на нескінченні комп’ютерні симуляції Сергія, які часто виглядали блискучими, але в реальності давали збої. Павло не довіряв теоріям без ґрунту. Його цікавила практика. А практика завжди була жорсткішою.

Сценарій — максимально наближений до життя.
Раптова атака на агента під час супроводу важливого об’єкта.
Жодних попереджень.
Лише дія.
Лише логіка.

Перед ним стояв манекен — «цивільний», з тепловою сигнатурою і штучним диханням, аби датчики не могли відрізнити від справжньої людини. Завдання Павла було просте і водночас смертельно складне: зберегти життя цього «цивільного» манікена під час несподіваної атаки.

Він не знав, звідки прийде удар. І саме в цьому була суть.

Перше бух! — ледь чутний хлопок розітнув повітря. Павло відчув, як змінився простір: не звук, не спалах, а той особливий, знайомий лише досвідченим, перепад тиску, коли куля прорізає атмосферу.

І в ту ж мить — Щит зреагував.

> Щит активовано.
Команда: Панцир.
Команда: Панцир-2.

Тобто прилад Щит зреагував,  вистрелив титанову пластину, зупинив першу кулю і дав команду приладу Панцир і обидва прилада відразу спрацювали. Прозорий силовий купол миттєво накрив Павла і манекен, немов невидимий ангел розкрив свої крила. Тобто Щит захистив від кулі а Панцир від наступних куль і уламків.

Щит не просто захищав від першої кулі, він відразу миттєво передавав команду Панциру. І менш ніж за мілісекунду купол розгорнувся:

Панцир — матеріальний щит із нанокомпозиту — миттєво надувся як пузирь навколо Павла і манекена, вловлюючи другу кулю, спрямовану просто в серце. Нанокомпозит зіскреготав, але витримав, тому що електромагнітна хвиля також загальмувала кулю так, що куля вдарилась об Панцир вже залишковою інерцією.

Панцир-2 — масштабований купол, радіусом десять метрів, — розгорнувся навколо і заглушив решту залпу. Уламки навчальної гранати розсипались по землі, не завдавши шкоди, тому що їх рух також загальмувала електромагнитна хвиля.

Все це — ще до того, як Павло встиг би навіть нахилитися чи підняти зброю. Людина відреагувала б за секунду. Машина — за соту долю секунди. Ця система діяла так, ніби мала власний інстинкт виживання.

Але раніше всіх увімкнувся Гравіо.

Він ловив сплески агресії, немов нюхав запах крові в повітрі. Дрон-нападник випромінював агресивні сигнали через інтенсивний рух: так званий штучний адреналін, біохімічні маркери за рахунок інтенсивного руху. Гравіо відгукнувся миттєво.

У точку пострілу впала вага у сто кілограмів, згенерована локальним гравітаційним імпульсом, вже не гіпнотичний а електромагнитний і вузькоспрямований для заощадження і ефективності енергії. Металевий корпус дрона хруснув, немов шкаралупа горіха. Якби там був справжній нападник, він уже лежав би на землі, нездатний навіть поворухнутися. Це тому, що на людину впливає вже гіпнотична хвиля, щоб знерухомити і не пошкодити людину хоч і ворога.

Весь процес — від першого пострілу до нейтралізації — зайняв 0,43 секунди.

— Результат? — голос Сергія в навушниках тремтів ледь помітно.

Павло глибоко вдихнув і видихнув.
— Повне перехоплення. Жоден елемент не перетнув периметр. Манекен цілий. Я цілий.

Він зняв шолом і вперше за довгий час відчув, як щось тепле розподіляється в грудях. Це було навіть не задоволення — це було підтвердження, того що вже відбулось.

— Ти це бачиш, Сергію? — спокійно, але з ледь помітною посмішкою додав Павло. — Логіка працює. Вона проста, пряма, зрозуміла. Тому що Божа.

У відповідь у комунікаторі запанувала тиша. Сергій мовчав кілька секунд. Павло майже чув, як той шукає слова, як бореться зі своєю гордістю.

— Бачу, — нарешті сказав він. — Твоя система швидша. Твоя система реальна. І, здається, вона дійсно врятує більше життів, ніж мої симуляції.

Павло глянув на купол Панциру-2, що складався в автоматичному режимі у компактний контейнер. Здавалося, сама земля під ногами полегшено видихнула разом із ним.

— Я не винаходив нічого нового, — прошепотів він сам до себе, але так, щоб і Сергій почув. — Я просто розставив усе по своїх місцях. Бо немає нічого сильнішого за просту, правильну логіку.

Його очі спалахнули.
— У світі, де постійно народжуються алогізми, вони й стають зброєю диявола. Бо Бог, це логіка теж. А диявол — лукавство і алогізм, якщо міркувати і розуміти. І немає між ними компромісу, як між розумом і лукавством.

Вітер погнав хмари далі, і на полігон упало сонячне світло. Павло підняв голову й уперше за весь день відчув, що небо нарешті стало безхмарним, як і його настрій від того, що нарешті він досяг успіху, дякуючи Богу 

Він знав: це лише початок.