Розділ 55. Треба йти від зворотного

Павло сидів за столом із кресленнями. Монітори навколо показували дані випробувань. Ще вчора він був упевнений: система “Гравіо” — найефективніша для ближнього бою. А “Щит” — універсальний захист для атак з відстані. Але розмова з Аріаном, хоч і не мала завершеного рішення, змусила його мислити інакше. Не прямо. А — від зворотного.

> — Не обов’язково реагувати на кожну кулю. Можна створити умову, щоб куля... не мала значення, — подумав Павло.

Уперше за довгий час він відклав усі класичні моделі.

Він перестав шукати, як спіймати кулю.

І почав думати — як зробити кулю безсилою.

Система “Аура”, що здавалася енергозалежною, складною і нестабільною, раптом відкрилася з нового боку. Її слабкість — спрага до постійного електроживлення — перетворювалась на єдину ваду, яку можна було… обійти.

Павло взяв до рук зразок волокна, яке нещодавно протестував один з інженерів на іншому об’єкті — карбонове сплетіння, надміцне, надлегке й, головне, електроізольоване.

> — А якщо зробити ауру не з енергії, а з матерії?

Не поле, а панцир. Щось, що не потребує постійного струму.

Щось, що проявляється лише в момент загрози.

Це було проривом. Уперше ідея захисту перетворювалась не на постійне поле, а на реактивний бар’єр, який з’являється саме тоді, коли потрібно. Павло уявив: навколо тіла людини — пузир, створений із карбонового волокна, який за частки секунди роздувається завдяки пневматичному приводу, поглинає удар, а потім так само швидко згортається.

Так суцільний щит. Але і розумна, миттєва реакція.

Це був ризик. Але в теорії — геніальний компроміс між безпекою і енергозбереженням.

Павло почав з малого. Він конструював базовий модуль пневмоприводу, створив прототип спускового механізму, що спрацьовував би на вхідний сигнал із сенсорів “Щита” або “Гравіо”.

Сигнал — куля в межах 5 метрів.

Реакція — панцир за 0.3 секунди.

Спрацювання — автоматичне, після оцінки загрози приладом щит і не треба нічого нового!

> — Економія енергії — майже повна. А захист — блискавичний, як і був. Тільки тепер відразу захист усьго тіла а не окремої його ділянки, як правило раніше. Тому не треба було фіксувати рух інших куль з черги, бо захист був глобальним.

Але був один нюанс: самотужки створити повноцінний панцир Павло не міг. Для цього потрібна була команда технологів, які займалися розробкою адаптивних матеріалів. Тому він звернувся до фахівців з лабораторії матеріалів майбутнього, з якими колись працював на великому проєкті. Деякі з них уже пішли в тіньову індустрію — але він знайшов чесних.

Разом вони створили структуру, яка могла змінювати форму за тиском повітря. Волокно складалося у спіраль, а при активації розгорталося, утворюючи сферичний купол навколо тіла. Тобто, еластичне, гнучке волокно, в той самий час надміцне в точковому сенсі за рахунок мікровилухів зворотньої сили, без руйнування, але достатнє щоб спинити кулю і всі наступні в черзі. Електрика використовувалась статична, тому і тут Павло зекономив. Головне він максимально усунув від проекта, сторонніх осіб.

> — Панцир не захистить від ядерного удару. Але він стримає автоматну чергу. І навіть локальний вибух, — сказав один з інженерів, — і при цьому — витратить в 100 разів менше енергії, ніж Аура.

Павло розумів: це — перемога розуму над ресурсом.

Не сила — а економія і точність і ефективність 

І найголовніше — Панцир працював у зв’язці.

Він доповнював, а не замінював інші системи:

“Гравіо” обмежував гравітаційний вектор, уповільнюючи кулі, це була вже додаткова його функція, крім гіпнотичної, по навіюванню, що на нападника тисне гравітація в сто кілограм. 

“Щит” аналізував загрозу і подавав сигнал тривоги і також керував спрацюванням системи Панцир.

“Панцир” — реагував вибухом захисту, миттєво.

> — Не постійний захист, а інтелектуальний бар’єр.

Захист, який не витрачає — а чекає. І діє тільки, коли треба.

Це був новий підхід, науковий проривґ. Павло, аналізуючи власну систему, мовив уголос, Мифодію

— Ми завжди думали, що безпека — це товсті стіни й постійна сила. Але, може, справжній захист — це вчасна мить. Мить, яка змінює все.

Так з’явився “Панцир”. І хоч його ще не тестували у реальному бою — Павло вже знав:

> — Це більше, ніж технологія. Це — стратегія. І шанс.

Шанс зберегти життя… не втрачаючи енергії, а зберігаючи сенс.

Також він спромігся максимально зберегти таємницю винаходу, що теж дуже важливо.