Розділ 50 Сліди серед своїх

Вранці база прокидалась, як завжди — з дзижчанням, гуканням вантажників, гуркотом візків, гудінням двигунів. На КПП Мифодій провів зчитування: чітко, швидко, мовчки. Якщо бути точнішим, це зробив штучний інтелект, точно і ефективно, по розробленій для нього Павлом програмі. Один за одним службовці проходили всередину — ніхто не підозрював, наскільки все серйозно. А Павло вже сидів перед монітором, перевіряючи перехресні дані проходів. Вже давно він навчився бачити невидимі речі — коли хтось обманює не словом, а маршрутом. Це робила програма автоматично.

Цього ранку на базу зайшов інженер по холодильним установкам, як завжди о 07:11. Мітка спрацювала — вхід підтверджено. Але об 11:23 той же співробітник вийшов через КПП — наче нічого не сталося. І тут щось не зійшлося. Мітка фіксувала його в іншому секторі — фірма №17, далеко від технічної зони. А попередньо, за словами самого інженера, він мав бути весь час у техблоці. Пересування не відповідали словам. А головне програма сіігналізувала про відхилення від його маршрута

Павло ще кілька хвилин мовчки звіряв дані, а тоді тихо сказав у рацію:

— Мифодію, виклич його. Під офіційним приводом.

Через двадцять хвилин інженер стояв у кабінеті.

— Кажеш, був у техблоці з сьомої до обіду?

— Так, як завжди.

— Ну от і добре. Тільки камера фіксує тебе о 10:42 біля складів фірми №17. Це в протилежному кінці бази.

Очі інженера стали круглі.

— Може, збій?

— Не буває збоїв. У тебе була перепустка при собі?

— Так…

— Добре. Віддай перепустку. Наказ директора — тимчасове усунення від роботи до перевірки твоїх пояснень.

Він мовчки поклав перепустку на стіл. І пішов геть з бази.

Коли за ним зачинились двері, Павло натиснув кнопку блокування на планшеті: ця мітка тепер не працюватиме ніде. Він знав — іноді зрада приходить тихо, не з ножем, а з посмішкою.

Того ж дня на базу завітала бригада підрядників — мали провести обслуговування каналізаційних відвідних люків. Павло подивився на заявку — офіційна. Печатка стоїть, але була одна деталь: ніяких перепусток із мітками не видавалось. А це вже порушення. Мифодій зробив цю помилку.

— Без перепусток— ніхто не входить.

— Та ми на півгодини. Просто прочистити зливові колодязі.

— Хоч і на п’ять хвилин — нема перепустки, нема входу. Очікуйте за парканом раз відмовляєтесь брати перепустки.

Вони сперечались, дзвонили, нервували. Але Павло не піддавався. Він вже бачив, що один із них надто пильний, для звичайного сантехніка. Той озирався, роздивлявся камери, відстані, кабелі.

І раптом…

Гравіо спрацював.

Павло відчув — він поруч. Невідомий почав дихати важко, очі в паніці — і тут, мов за командою, його рух зупинився. Руки відвисли. Ноги підігнулись. Чоловік осів просто на бетон поряд Павла. Його напарники — в шоці.

— Це що? — прохрипів один.

— Це вам не каналізація. Це об’єкт державного значення. Тут навіть повітря все знає, — тихо відповів Мифодій.

Нападника скрутили. На ньому виявили пристрій для зчитування частот — спроба виявити радіосигнал RFID. Очевидно, хтось шукав спосіб обійти систему, зібрати дані для підробки.

Але Павло це передбачив ще тоді, коли створював систему. Кожна мітка мала динамічний код, який оновлювався щодня, унікальний до конкретної особи. Зчитати його — все одно, що запам’ятати пісню по одній ноті.

Затриманого передали поліції. Його зв’язки тягнулись до фірми №12, де охорона вже давно підозрювала, що вони мають зв’язки з криміналом.

Пізно ввечері Павло сидів на посту. Біля нього — Мифодій, мовчки пив чай.

—Ми йдемо правильно, — сказав Павло. — Але кожен день — це виклик.

— Ми витримаємо, — відповів той, — бо ми знаємо більше, ніж здається.

І це була правда. Бо тільки троє знали, як працює система.

І саме тому вона працювала безпомилково.