Розділ 49 Коли система дихає

'

Після нічного інциденту Павло не спав до світанку. Він сидів у технічному відділі й переглядав логи зчитувачів RFID: хто, коли, через які ворота, скільки разів, у який час. Система працювала чітко, як швейцарський годинник. І це була не лише техніка — це була філософія порядку, яку Павло впроваджував на базі.

— От що значить: вхід, але без виходу, — пробурмотів він, знаходячи збій. — Нуль у таблиці — значить, хтось ще досі на базі. І не повернув пропуск. Це вже не людина — це потенційна загроза.

Павло не став будити Мифодія. Сам перевірив відео з камер, порівняв із даними про пересування. І все стало на місця: військовий сержант, який зранку зайшов для «перевірки складу», досі не повернувся. А його мітка не перетинала виходу.

Він підняв по рації чергового з військової охорони: — Знайдіть сержанта Кулика. Зайшов о 9:41, не виходив.

— Прийняв! Орієнтовне місце — фірма №28.

За пів години сержанта привели.

— Забув, чесно, — мимрив він. — Просто... ми ж свої...

— У нас нема "своїх", — спокійно відповів Павло. — Є ті, хто йде за процедурою і виконує правила, і ті, хто потенційно небезпечний, бо щось собі вигадує.

Він провів його на КПП і особисто зчитав мітку.

— Вихід зафіксовано. Тепер тепер перепустку завжди повинні мати із собою на території бази.

Коли сержант пішов, Павло сказав Мифодию.

— Ніхто не виходить без фіксації. Усі мітки обліковуються. І в базі не може бути більше міток, ніж має бути, — значить у нас або крадіжка, або саботаж, якщо мітка зайшла а не вийшла. В цьому повинен бути залізний порядок, згідно програми, яка слідкує і сігналізує про порушення.

Він провів пальцем по монітору, на якому світилось сорок п’ять пунктів контролю — кожна фірма на базі мала вхід зі зчитувачем, і кожне пересування було видно в реальному часі.

— Уся наша сила — в базі даних. Мітка — це не пропуск. Це доказ. Без нього система не дихає. А якщо не дихає — вмирає.

--Через тиждень стався перший реальний напад.

Вночі, о 03:26, датчик руху на східному секторі виявив тінь, яка не мала RFID. Система підняла тривогу — особа без мітки в сірій зоні. Мифодій, що був на зміні, за секунди зреагував, а Павло вийшов із технічного блоку вже в обладунках: при ньому був «Гравіо» і встановлений на пояс «Щит».

Вони підкрались до сектору — й побачили людину в чорному одязі, з ножем. Павло натиснув кнопку на «Гравіо», хоча прилад вмикався автоматично по викиду адреналіна в кров агресора.

Із приладу вивільнилася хмара слабкого, невидимого струменя — без запаху, без звуку. Це був вплив, який на рівні мислення переконував агресора, що на нього тисне атмосфера вагою в сто кілограм.

Через три секунди незнайомець впав на коліна. Його тіло стислося, наче хтось поклав на нього бетонну плиту. Він не розумів, що сталося — очі вирячені, рухи сковані.

— Ти чуєш мене? — запитав Павло. — Встань, якщо можеш.

— Не можу... — лише простогнав нападник.

Павло підійшов ближче, зафіксував усе на камеру, й лише тоді відключив Гравіо. Зловмисник одразу ж знепритомнів від різкого перепаду стана.

Але тут усе змінилося. Із-за кута вискочив ще один — цього разу з пістолетом. Постріл — прямо в груди Павлові.

Та спрацював прилад «Щит».

За пів секунди до удару кулі з лівого боку тіла вистрілила титанова пластина, яку електромагніт зупинив у повітрі — за пів метра від Павла.

Куля вдарилась у центр титанової пластини, залишивши невеличку вм'ятину— і металева кругла пластина з дзвоном упала додолу.

Тиша.

Нападника повалили миттєво. За дві хвилини обидва лежали зв’язані на землі. Через п’ятнадцять — їх забрала поліція. Обидва без міток.

Жодного входу, жодного сліду.

— Це ще раз підтверджує, — сказав Павло Мифодію наступного ранку, — чому не існує "винятків". Система не пробачає помилок. А ми не маємо права давати шанс другій кулі.

Директор мовчав. Павло мовчав. Тільки Мифодій посміхнувся краєм губ.

— «Гравіо» і «Щит», — прошепотів він. — Павле, ти справжній фахівець.