Розділ 48 Перевірка на міцність

Перші дні після введення нових правил минали спокійно. Але Павло знав: спокій — це завжди тиша перед бурею. І буря не забарилася. Тому, що ніж більше правил, тим більше з'являється тих хто їх намагається порушити.

Усе почалося з нічного сигналу на моніторі центрального поста.

— Сіра зона, південний сектор, хвіртка номер два, — повідомила система. Це був відвертий сигнал про порушення, тому що в такий час в цій зоні нікого не повинно було бути.

Мифодій, що чергував тієї ночі, одразу активував протокол №3 — нічна тривога без сторонньої паніки. Через кілька хвилин на місце прибули Павло і група швидкого реагування з поліції. Тому, що сіра зона це і є та двометрова відстань від бетонної огорожі. І для чого треба було вночі підходити в претул до огорожі. Тільки для того, щоб перекинути через неї, що небудь. Тому це і є потенціальний порушник. Тому сигналізація автоматично викликала, наряд поліції.

На камерах — силует людини, що перетнула дротяну огорожу, перекусивши замок. Обличчя не видно, рухи — чіткі, впевнені. Не дилетант. Хтось знав, що робить. Але він не врахував головного — це була база Павла, і тут нічого не залишалося непоміченим. Це був зухвалий хід не новачка у цій справі.

Поки Павло стежив за переміщеннями зловмисника по камерах, Мифодій із групою поліції, непомітно заохопив його з тилу. Через кілька хвилин його повалили на землю.

— Не стріляйте! — закричав чоловік. — Я свій!

— Свій? — перепитав Павло, підійшовши ближче. Вночі в забороненій зоні? — А перепустка є?

— Я з військової охорони! Просто… я мав наказ перевірити вашу систему!

Павло подивився на нього, потім на посвідчення — справжнє. Але не узгоджене з директором. Ніякої перевірки ніхто не погоджував.

— Передай своїм командирам, — сказав він спокійно, — що якщо ще раз хтось полізе сюди без офіційного дозволу, я не питатиму, хто свій, а хто чужий. Буде діяти система автоматично. І тобі доведеться пояснювати це все поліції, тому що виклик вмикається автоматично. Але все одно твої дії будуть розглянуті на вищому рівні твого керівництва. Тому що це порушення безпеки обєкта і військового теж.

— Але ж…

— Все. Ти вже порушив усе, що можна. Забирайся. А твій прохід буде зафіксований як незаконне проникнення, згідно з протоколом. І не твоєму командиру а вище по інстанції.

Тієї ж ночі Павло пішов до директора.

— Валерію Васильовичу, або ми будуємо систему, або це ілюзія безпеки. Я не хочу ставати охоронцем, який вранці рахуватиме тіла. Бо це військові і вони мають зброю. І якщо ті хто зобов'язанні оберігати і захищати, навпаки на кожному кроці порушують правила безпеки, то це вже край.

Директор мовчав довго, потім сказав:

— Ти маєш карт-бланш. Робіть, як вважаєте за потрібне.

І Павло почав діяти.

Наступного дня на базі з’явилися нові сенсори руху, тепловізійні датчики, додаткові інфрачервоні бар'єри по периметру. Було оновлено сервери, резервне живлення, системи зберігання даних.

Кожен співробітник — від прибиральниці до директора — пройшов ревізію допусків, було анульовано понад 30 старих перепусток, а всі нові — з фотографіями, QR-кодами та вбудованими RFID-мітками. Все було оновлено.

І всі знали:

більше немає "своїх", яких можна не перевіряти.

Є лише ті, хто пройшов систему.

І той хто порушив є порушником не дивлячись на те військовий він чи не військовий, і це було узгоджено на висшому рівні.

І той, хто не пройшов — тому, немає права і не входить в сіру зону. І взагалі сіра зона на те вона і сіра, щоб туди ніхто не мав доступна, крім обслуговуючого персоналу. І то тільки з дозволу охорони і вдень.

 Так в черговий раз був наведений лад на базі в плані безпеки і охорони.