Розділ 44. Розбір польотів

Микола Аркадійович Сухов з юності не звик поступатися. Його життя – це бій, де виграє найсильніший, найхитріший і найжорсткіший. Директор старої торговельної бази, розташованої навпроти через дорогу від «Евересту», він вважав себе незаперечним господарем цього району. Ще з 90-х років, коли все вирішувалося силою, зв’язками й грошима, він будував свою імперію — не завжди легальну, але ефективну. Боксер у минулому, майстер спорту, з широкими плечима, квадратною щелепою і ще живим у погляді вогником, Микола Аркадійович справляв враження людини, яка завжди «на контролі». Тобто трохи ненормальний в плані, тримати себе в руках.

Його зв'язки сягали далеко — у поліцію, прокуратуру, обласну адміністрацію, а десь і в кримінальне середовище. Хтось був йому винен, хтось — друг дитинства, хтось просто боявся конфліктувати. Тому Сухов роками «керував районом», вважаючи всіх інших підприємців довкола тимчасовими гостями на його території.

Поява «Евересту» спершу його не насторожила. «Ще один зірковий проєкт, який скоро здується», — думав він. Але з кожним роком база, якою керував Валерій Васильович, зростала, укріплювалась, модернізувалась, розширювала зв’язки. Спершу це викликало роздратування. Потім — агресію з боку Миколи Аркадійовича.

Сухов не звик програвати. У нього була ціла стратегія — дискредитація, перевірки, провокації. Підстави, які мали «спалити» конкурентів на очах у правоохоронців. Він заплатив за ці спроби чималі гроші — і за «свідків», і за «папірці», і за потрібні дзвінки у потрібний момент. Але щоразу все розсипалося, коли він діяв проти ,,Евереста''. У кращому випадку — нічого не вдавалося довести. У гіршому — інформація кудись витікала, і замість того, щоб принизити «Еверест», він сам опинявся в тіні скандалу, хоч і без офіційної фіксації його участі.

Та найгірше було не це. Найгірше — відчуття, що він більше не головний гравець у цьому кварталі.

«Еверест» раптом отримав доступ до військових постачань. Це вже був інший рівень. Не місцеві тендери, не дрібна торгівля — це був стратегічний напрям. Коли через базу почали проходити партії амуніції, техніки, захисного спорядження і продовольства для армії, Микола Аркадійович зрозумів: це не просто конкуренти. Це — нова сила, яка не боїться і має за собою державу.

Його злість зростала з кожним днем.

— Думаєш, ти крутий? — бурмотів Сухов, дивлячись на фасад «Евересту» через дорогу з вікна свого кабінету. — Подивимось, хто кого.

У нього був план. Дуже конкретний. Чітко продуманий, з урахуванням всіх можливих змін. Його люди вже працювали — шукали слабкі місця: незадоволених працівників, колишніх постачальників, невраховані потоки, пильнували кожен крок охорони. Йому навіть вдалося завербувати одного колишнього охоронця, якого звільнили за недбалість. Той охоче погодився на розмову за гроші.

Але саме тут і почалось те, чого Микола Аркадійович не передбачив.

Коли спроба зірвати постачання амуніції на складі через пожежну фальшиву тривогу була миттєво нейтралізована, і на місце прибула служба безпеки в супроводі військових, він вперше відчув холодок уздовж хребта. «Еверест» відповів блискавично і точно, немов військовий підрозділ. Жодної паніки. Жодної помилки. Відео з камер, доповіді, швидке локалізування джерела тривоги, перевірка доступів — усе це відбулося за лічені хвилини.

— Що це за охорона в них така? — пробурмотів він, дивлячись на кадри, які йому передали.

Це було вперше, коли Сухов почав підозрювати, що за Валерієм Васильовичем стоїть не лише армія. Можливо, іще хтось. Хтось досвідчений, з холодним розумом і військовою дисципліною.

Після цього він припинив експерименти. Але не плани. Його заціпило, коли він почув прізвище одного з консультантів із безпеки, який співпрацював з «Еверестом». Колишній спецпризначенець. Офіцер з досвідом бойових дій. Той, хто розумівся на інформаційних війнах не гірше, ніж на вуличних.

Сухов знав: пряме зіткнення — самогубство. Але він не збирався здаватись. Він вирішив діяти обережніше. Через треті руки. Через бізнес-партнерів Валерія Васильовича, через сумнівні контракти і приховані пастки. Він збирав дані. Він чекав моменту, коли зможе вдарити точно — не кулаком, а документом, перевіркою, компроматом. Бо сам навчився: сьогодні перемагають не ті, хто сильніший, а ті, хто точніше і тихіше вдаряє.

Але навіть маючи план, Сухов не розумів головного: гра вже перейшла на інший рівень. І противник, з яким він мав справу, не лише досвідченіший, а й морально вищий. І саме це — робило його небезпечнішим за будь-які зв’язки Сухова.

Попереду мав бути справжній «розбір польотів». І це ще була

лише перша сутичка.