Розділ 43 Не дим без вогню

Після нічного інциденту на базі запанувала дивна тиша. Все працювало, охорона діяла злагоджено, ніхто не панікував — але повітря стало густішим. Тиша — не спокій, а очікування. Ті, хто розуміє, знають: якщо дим — значить, десь горить.

У кабінеті Валерія Васильовича зібрались лише троє: він сам, Павло Григорович та Мифодій Петрович. Більше нікому знати не треба. Тому, що винаходи Павла не повинні були знати всі, це була інформація тільки для трьох  осіб,  Павла, Мифодія і директора. Для інших це була таємниця.

— Це була не крадіжка, — сказав Павло, поклавши планшет на стіл. — Це не виглядало як спроба вкрасти болгарку чи каністру солярки. Це був цільовий захід. Робота професійна. Чиста. Але… з дуже поганим кінцем для них.

— Дійсно, — підтвердив Мифодій. — Якби не твоя система, я би зараз, може, й не сидів тут.

Павло навіть не посміхнувся. Просто кивнув.

— І знаєш що? — додав. — Я вже бачу, звідки ноги ростуть.

Валерій Васильович зсунув окуляри на лоба й нахилився вперед.

— Говори.

— Двоє підприємців, які за останні два місяці з’їхали з торгової бази по той бік шосе — вже в нас. Третій — підписує договір завтра. Усі троє прямо заявили: там — безлад, рекет, крадіжки. Тут — порядок і контроль. Вони переїхали до нас бо їм вигідніше із за того всього вище сказаного 

— Я знаю, — кивнув директор. — І ми їх не тягнули. Вони самі.

— Отож. І хто в нас найбільше втрачає?

Валерій стиха відповів:

— Микола Аркадійович Сухов.

— Саме так, — підтвердив Павло. — Директор тієї бази. Хазяїн старої школи, що «тримав район» ще з дев’яностих. Але зараз — не дев’яності. І клієнти не лохи. Вони пішли туди, де їм спокійніше. І що робить такий, як Сухов, коли його бізнес тече?

— Гасить вогонь бензином, — пробурмотів Мифодій.

— Правильно. Він наймає «гостей», аби «зашугати». Але не розрахував одне: що тут не просто охоронці. Він натрапив на фахівців, які захистили себе.

Павло вивів на планшеті досьє. Один з нападників — колишній інструктор, спеціаліст зі штурмів і тактичних проникнень. Другий — місцевий гастролер, не раз засвітився у корпоративних «незаконних перевірках» на об’єктах конкурентів. Вони працювали разом раніше — і ніколи не залишали свідків. І Сухов має справу з такими небезпечними людьми, які ще до того виконують його накази. Але це ще треба довести і навіть якщо довести, то не факт, що його можна буде притягнути до відповідальності, тому що він має своїх

— Вони не знали, що ми бачимо все з моменту обриву дроту. І що «Гравіо» та «Щит» — не фільм, а факт, — сказав Павло. — І тепер один із них лежить, як мішок, другий втік. Але фейс-ідентифікацію ми вже маємо.

— І що ти пропонуєш? — запитав Валерій.

— Діяти без шуму. Місцевим поліціянтам можна показати тільки факт порушення. Без подробиць. А я, зі свого боку, вже почав «обдзвонювати» колег — хто і коли контактував із Суховим. Хтось та й проговориться.

Валерій задумався.

— Я знав, що так буде. Але не думав, що так рано. І що вони полізуть так грубо.

— Це не грубо. Це перше попередження, — спокійно відповів Павло. — Але вже останнє.

— І все ж… — Валерій подивився на Мифодія. — Без твого спокою нічого б не вийшло. Ти тримався, не панікував, і це зіграло.

Мифодій знизав плечима:

— Та що я… Я просто стояв. Вся робота була за Павлом і його... цими штуками.

— Все одно, — директор витягнув два конверти. — По три тисячі. І без зайвих питань. У бухгалтерії підписати як «заохочення за знешкодження загрози». Мовчки.

Павло взяв конверт і кивнув. Мифодій довше дивився, потім посміхнувся:

— Дим... без вогню не буває. Але ми тепер самі — як вогонь. Хто сунеться — обпечеться.

Валерій Васильович тільки тихо додав:

— І хай знають: ми бачимо

. Навіть тоді, коли мовчимо.