Розділ 40 «Щит» стає бойовим

Новий день почався буденно — із перевірки постів, короткої наради двох охоронців і кави в пластикових стаканчиках у кімнаті чергування. Але цього дня на території бази вперше було активовано систему «Щит» у бойовому режимі.

Першим об’єктом, де її встановили, став центральний вхід у диспетчерську будівлю, там, де щодня проходили постійні працівники, водії та інколи сторонні відвідувачі. За наказом директора Валерія Васильовича та з ініціативи Павла — було вирішено протестувати реальне застосування  ,, Щита ''' в звичайних,  робочих умовах.

На вході змонтували чотири катапульти — в кожному куті стелі, сенсорну систему вмонтували в обшивку над дверима. Увесь монтаж зайняв лише кілька годин, бо більшість вузлів Павло вже мав напоготові.

— Але ж, Павле, — мовив Валерій Васильович, дивлячись на встановлену конструкцію, — нащо такий «танк» при вході? Тут і так ніхто не стріляв ніколи і не буде стріляти.

— А якщо стрілятиме? — спокійно відповів Павло. — Ці речі завжди відбуваються раптово, саме там, де їх не чекають. Ви ж не просто бізнесмен — ви об’єкт із доступом до стратегічного обладнання, вже зараз, коли база досягла такого рівня.

— Ну, гаразд. Хай буде, як ти кажеш. Тільки, — усміхнувся він, — пластина щоб не вибила мені скло в дверях.

— Не виб’є, — усміхнувся у відповідь Павло. — Вирахувано до міліметра.

Уже наступного дня база жила звичним життям. Ворота — відкриті. Водії — їздять. Охорона контролює. Підрядники — носять кабелі. Павло в той момент був в серверній — перевіряв журнал подій системи, коли раптом:

Тр-р-рр! — пролунав характерний імпульсний звук катапульти.

Автоматичне повідомлення на термінал:

> ⚠️ Спрацювання «Щита». Сектор: Центральний вхід.

Об’єкт перехоплено. Постріл підтверджено.

Павло спочатку застиг.

— Невже? — прошепотів він і миттю рвонув до входу.

Перед дверима стояли кілька працівників — розгублені, зблідлі. А ближче — чоловік у цивільному, з револьвером в руці. Його відразу скрутив черговий охоронець Мифодій, заспокоївши перед цим нервово паралітичним газом з балончика.

— Я... я не знав... не збирався! — белькотів нападник. — Я просто... просто хотів налякати, не стріляти!

Та куля вже була випущена, постріл здійснено!

І куля лежала на бетоні — розплющена, ніби хтось її вдарив молотом. Поруч — титанова пластина, деформована, але все ще ціла. Вона впала всього за півметра від директора в якого і був здійснений постріл.

Валерій Васильович стояв блідий, але неушкоджений.

— Тепер я розумію, — сказав він тихо. — Тепер по-справжньому врятовано життя.

Пізніше, на камерах спостереження, чітко видно:

– нападник підходить,

– виймає револьвер,

– стріляє з півтора метрів —

– і за 0,05 секунди до контакту кулі з директором, зліва зверху вилітає пластина і перехоплює кулю.

Система спрацювала без жодного збою.

Ввечері, повернувшись у свою кімнату, Павло відкрив журнал і написав:

> ✅ Перше бойове застосування «Щита»

– Об’єкт: директор бази

– Відстань пострілу: 1,7 м

– Зброя: револьвер калібру 9 мм

– Реакція системи: 0,0054 сек

– Перехоплення: успішне

– Потерпілих немає

– Нападника затримано

– Катапульта лівого сектора — справна, як і інші три.

– Пластина — не підлягає заміні (допустима деформація)

І підкреслив червоним:

> «Щит» — готовий до серійного впровадження.

На ранок база гомоніла.

Хтось сказав, що директору пощастило.

Хтось — що Павло створив «залізного янгола».

А хтось мовчки доторкнувся до дверей — де ще залишились подряпини від кулі.

Але всі знали: тепер тут захищені не лише стіни і матеріальні цінності — а й люди.

Наступного ранку база гомоніла. Хтось шепотів, що директору страшенно пощастило. Хтось називав Павла «залізним янголом». Дехто мовчки торкався до подряпин на дверях — свідків учорашньої атаки.

Але всі знали одне: тепер у цій будівлі захищені не тільки стіни й обладнання.
Тепер був захищений кожен, хто працював поруч.