Розділ 39 Реакція на кулю

Після десятків симуляцій і лабораторних тестів Павло був готовий до найважливішого — випробування системи «Щит» на бойову кулю. Усе попереднє — лише підготовка. Тепер настав момент істини.

Принцип дії був новим і радикальним. «Щит» не реагував на агресора чи зброю — він реагував на саму кулю, яка пролітала в напрямку об’єкта захисту. Тобто на аномальний і раптовий рух повітря саме в цій зоні. І не просто будь-де — а коли відстань між кулею й ціллю скорочувалася до п’яти метрів. Саме тоді сенсор фіксував її присутність у просторі і миттєво вмикав катапульту. Якщо формулювати точніше, то реагування відбувалось на підліт кулі на відстані десять метрів і тоді спрацьовувала вся схема і все працювало відмінно.

Павло сам вирахував точний час, за який пластина має долетіти і перехопити кулю просто перед ціллю — так, щоб не було ні занадто пізно, ні занадто рано. Час реакції — долі секунди, але з поправкою на швидкість самої кулі й довжину дистанції — це означало фактично миттєве спрацювання.

Полігон бази був готовий.

Мішень — повнорозмірний манекен у бронежилеті.

Відстань до стрілецької позиції — півтора кілометра.

Куля — бойова, 7,62 мм, випущена з снайперської гвинтівки з глушником. Все було максимально наближено до бойових умов. Дуже важко було забезпечити безпеку в півторакілометровій зоні прильта кулі, хай і в обмежений термін часу. Також, снайпер спрацьовував з вісімдесят другого поверха готелю і вітер теж треба було враховувати, як і інші фактори. Тому працював фахівець височайшого класу.

Катапульта зі «Щитом» — активована, система живлення автономна, датчики — відкалібровані.

Павло стояв у бронекабіні біля пульта керування. Поряд — спостерігачі, фельдшер і старий товариш Мифодій Петрович, який вже почав звикати до дивацтв Павла.

— Зараз все відбудеться, — сказав Павло спокійно. — Один постріл. Одна пластина. Одна траєкторія.

— А якщо не спрацює? — пробурмотів Мифодій.

— Тоді манекену не пощастить, — відповів Павло. — Але ми для того й тестуємо. І я певен, що все буде добре.

Стрілець зробив постріл, після попередження.

Через кілька секунд на екрані радара з’явилась відмітка — об’єкт на швидкості понад 800 м/с наближався до мішені.

На відстані рівно п’яти метрів до манекена система спрацювала.

З правої катапульти блиснув імпульс — і титанова пластина вилетіла з неймовірною швидкістю, точно вирахуваною для того, щоб зійтися з кулею просто перед грудьми мішені.

Дзвінкий удар в повітрі. І тиша.

Пластина, злегка деформована від удару, впала на бетон за два метри від мішені. Куля — розплющена об неї, скотилась убік.

Манекен стояв, неушкоджений.

— Оце так… — видихнув Мифодій. — Вона її зловила просто в польоті?

— Не зловила, — поправив Павло. — Зупинила. Як перепона — але в повітрі. І це тільки перший постріл. Це петріот не для ракети а для кулі, зауважив Павло. 

Протягом двох годин Павло провів ще чотири постріли з різних кутів:

– фронтально,

– збоку,

– з висоти,

– під кутом зліва.

Кожного разу сенсор фіксував кулю, і та пластина з чотирьох катапульт — яка була найближче до напрямку вильоту — перехоплювала її в ідеальному місці підльоту.

Система показала 100% точність.

Павло втомлено присів на лаву. Але втома була приємною — від перемоги.

Ввечері, вже за традицією, він записав у журнал:

> ✅ «Щит» протестовано на бойових кулях.

– Відстань стрільби: 1,5 км

– Швидкість кулі: 830 м/с

– Дистанція реакції: 5 м до об’єкта

– Час реакції сенсора: 0,002 сек

– Час польоту пластини: до 0,06 сек

– Результат: куля повністю зупинена в повітрі, пластиною.

– Деформація пластини — не критична, неглубока вм'ятини.

– Можливість багаторазового використання в подальшому підтверджена.

– Система готова до бойового чергування в тестовому режимі.

Він зняв захисні окуляри, подивився на зібрані пластини — пом’яті, але не зламані, і подумав:

> «Я не зробив людину невразливою — я просто дав їй шанс. І іноді, шанс — це все, що потрібно.»

Людина, це найцінніше, що ми маємо, тому треба берегти людину. Треба захищати а не атакувати і в цьому і є головна функція Щита.