Розділ 36 Доопрацювання «Гравіо»

На базі знову все працювало злагоджено, спокійно і, як казав Мифодій Петрович, «по-людськи». Після недавньої гострої розмови з директором щось у команді змінилося. Не в словах, не в наказах, а в настрії, у тоні голосу, у дрібних поглядах — прийшло розуміння: вони разом, вони роблять одну справу, і кожен виконує свою частину відповідально.

Павло чергував добу через добу — як і раніше. Коли був не на зміні, — не відпочивав, а творив. Він жив цією ідеєю. Прилад «Гравіо» був для нього не просто експериментом, а проектом життя, покликом, поєднанням розуму, інтуїції і віри в добро. Коли інші йшли додому чи сиділи на лавках, він — аналізував, експериментував, доопрацьовував.

Після чергової зміни Павло, як завжди, спав усього чотири години, прокинувся ще без тями, тому випив свою улюблену чорну каву без цукру, зробив кілька вправ, з’їв бутерброд із сиром — і вмикнув термінал на планшеті.

— Ну що, друже, — звернувся він до штучного інтелекту, — подивимось, що ти там навидумував?

На моніторі з’явилися графіки, таблиці, звіти по останніх тестах. «Гравіо» працював стабільно, без збоїв. Прилад, під’єднаний до надчутливого рецептора, вловлював специфічний запах, що виділяється тілом людини в момент різкого викиду адреналіну в кров. Це був не просто «запах страху» чи «запах гніву» — це був біохімічний маркер агресії, що проявлявся в мілісекундах.

Як тільки прилад ідентифікував такий сигнал — він активувався. Електромагнітна імпульсна дія, спрямована точно в джерело агресії, нейтралізувала нападника ще до того, як він встигав вчинити дію. Гравіо не чекав удару, не захищав у відповідь — він випереджав.

І що найголовніше — прилад ніколи не діяв на свого господаря, завдяки вбудованій RFID-мітці, яка миттєво ідентифікувала «свого».

— Неначе ідеально, — пробурмотів Павло. — Але...

І саме в цьому «але» ховалася велика загроза.

— А якщо напад буде з відстані? — сказав він уголос, звертаючись не до себе, не до штучного інтелекту, а до Бога, щоб дав розуму йому і штучному інтелекту, як помічника людини.

П’ять метрів — це дуже мало. Так, у приміщенні, на складах, у тісних просторах — цього вистачало. Але що, якщо агресор підкрадеться з-за кутка? Або ще гірше — вистрілить зі снайперської гвинтівки з даху сусіднього будинку?

— Прилад не встигне ні вловити запах, ні тим більше спрацювати. Адже запах не долетить. Куля — долетить.

Павло сів на стілець, підпер щелепу долонею й замислився. Це було не просто технічне обмеження — це був фундаментальний недолік. А отже — виклик.

— Гравіо хороший для близького захисту, — сказав він сам до себе. — Але для справжньої безпеки треба зовсім друга лінія оборони. Треба... щит.

Так з’явилася ідея нового приладу — і Павло одразу її записав:

> Прилад “Щит”. Принцип дії — виявлення надшвидких об’єктів, спрямованих у господаря. Система повинна: – у реальному часі сканувати простір навколо; – визначати напрямок, швидкість і траєкторію рухомих об’єктів; – визначати, чи становить об'єкт загрозу (тобто рух спрямований на господаря); – автоматично створювати активне перешкоджання — наприклад, електромагнітне поле, що може змінити траєкторію кулі або створити мікросекундну перешкоду.

Павло не був наївним. Він розумів, що це — суперскладна задача. Розрахунок траєкторії кулі в реальному часі, виявлення загрози ще до того, як об’єкт увійде в поле ураження... Це вже не просто інженерія. Це фізика, математика, енергетика, штучний інтелект і ще купа нерозв’язаних питань.

Але він бачив перед собою не проблему — а мету, поки що.

На наступний день Павло показав свої креслення Мифодію Петровичу, коли міняв його на КПП.

— Дивись, що придумав, — мовив він, розкладаючи схеми.

Старий охоронець почухав потилицю, звів брови, але мовчки слухав. Потім запитав:

— Ти що, щит від кулі хочеш зробити?

— Саме так.

— І думаєш, встигне зреагувати?

— Не думаю. Зроблю так, щоб встигав.

Мифодій посміхнувся:

— Ну, як для охоронця — ти, брате, вже давно не охоронець. Ти... творець.

— Ні, — відповів Павло серйозно. — Я просто не хочу, щоб зло мало шанс. Навіть з даху, навіть із-за рогу. Навіть із тіні.

І в ту мить, між цими двома — старим охоронцем і молодим винахідником — промайнуло розуміння: новий етап почався. Бо безпека — це не обладнання. Це вибір діяти, навіть коли здається, що все добре.

А прилад «Щит» ще буде. Обов’язково буде. Бо Гравіо» — не тільки очі, а «Щит» — не тільки захист шкіри. І разом — це було б захистом життя. Але поки, що більше питань ніж відповідей, і Павло був готовий до цього випробування.