Розділ 33 Винахідливість — це теж інструмент

Немає досконалих систем. Є лише ті, що постійно вдосконалюються. Павло це добре знав. І саме тому не дозволяв собі розслабитися навіть на секунду — особливо коли мова йшла про «Гравіо», його фундаментальний винахід.

Прилад, що вже почав набувати середнього ступеня легендарності серед вузького кола обраних, був унікальним. Він реагував на хімічні зміни в повітрі, передусім на викиди, подібні до адреналінового сліду — речовини, яку тіло виділяє в момент страху, злості чи збудження. Але навіть така витончена система могла стати жертвою непередбачуваного людського фактору, що вже не раз підтверджувалося на випробуваннях.

Одного вечора, сидячи в своїй скромній лабораторії в приміщенні старого складу, Павло зупинився на думці, що не давала йому спокою:

> «А що, якщо джерелом тривоги стане сам господар приладу?

Або ще гірше — якщо прилад буде викрадений і використаний проти нього самого?»

Він різко відклав паяльник і взявся за клавіатуру. Так з’явилася ідея, яка згодом стала ключовим захистом усієї системи. Закріплена індетифікація прилада, тобто, якщо простіше, щоб прилад відрізняв своїх.

Павло запрограмував пристрій на реакцію тільки на одного RFID-користувача — код, зашитий у особисту мітку, яку носив лише власник. Цей мікрочип був настільки малим, що його можна було непомітно вшити в одяг або навіть заховати в ґудзик. І це був самий оптимальний варіант.

> У присутності цієї мітки прилад автоматично блокував будь-яку реакцію. Прилад не діяв на свого господаря тому, що був запрограмований не впливати на господара специфічної мітки.

Його не можна було використати проти господаря. В жодному разі.

Але Павло пішов ще далі.

— Якщо вони захочуть розібрати його — він має зникнути, — пробурмотів він сам до себе. І це повинно статися миттєво і ефективно.

Так з’явився режим самознищення. Якщо з приладу знімали корпус або намагалися дістати елементи живлення без авторизованого коду — внутрішній розряд знищував процесор і стирав пам’ять. Ніякі інженери не змогли би повторити його конструкцію. Бо він був не просто електронним пристроєм — він був механізмом довіри і інструментом творіння добра а не зла. І це було головним моральним принципом застосування прилада.

Про прилад, крім Павла, знали лише двоє:

Мифодій Петрович, надійний напарник, колишній вчитель математики, який розумів складне простими словами.

І Валерій Васильович, директор бази і головний спонсор проекту «Гравіо». Його слово було вагомішим за підписи.

— Ніяких журналістів, виставок чи продажів. Це не іграшка, — строго сказав тоді Павло.

— Один необережний витік — і в кращому випадку це буде комерційна війна. У гіршому — катастрофа з людськими жертвами.

І він мав рацію. Тому що могла виникнути ціла війна за змогу володіти цим приладом. А якщо прилад потрапить до ворога це нанесе не виправної шкоди Україні в цілому.

Пристрій був запрограмований також на випереджальну дію. Якщо прилад починав вловлювати зміну «запаху напруги» ще на підході до себе — він миттєво активував захисний імпульс, чим нейтралізував загрозу викрадення, навіть без прямого контакта з викрадачем, з передачею сигнала на смартфон Павла. Тобто викрадач виділяв адреналін і прилад його нейтралізукуав викрадача, як потенційну загрозу і терміново відправляв сигнал на смартфон Павла, наполегливо до тих пір поки він не зреагує.

Павло назвав це “інстинктом заліза”.

Бо прилад діяв не на основі команд, а на основі ситуації. І саме це було його хоч і найнебезпечнішою але необхідною, в даному випадку дією, яку неможливо було уникнути, бо це було питання безпеки.

Тому Павло зробив висновок:

> Винахідливість — це не коли створюєш навіть щось нове.

Це коли передбачаєш те, що інші навіть не уявили.

Павло не був параноїком. Він був охоронцем. А справжній охоронець — це не той, хто сидить у будці з камерою. А той, хто випереджає зло ще до того, як воно замислило зробити свою справу. І для цього і був винайдений прилад 

,, Гравіо ''.