Розділ 32. Відповідь штучного інтелекту не задовольнила Павла

Коли ШІ завершив розрахунки і видав свою відповідь, Павло ще довго вдивлявся в екран. У кімнаті стояла тиша, яку порушувало лише легке дзижчання системного блока. Штучний інтелект говорив мовою статистики, діаграм, алгоритмів — усе виглядало логічно, технічно правильно, але Павло відчував: щось не так. Щось суттєве було упущено.

— Ні, — сказав він уголос, відкинувшись на спинку крісла. — Це не підходить. Взагалі не підходить.

Він кликнув ШІ повторити алгоритм дій ще раз і вголос промовив кожне речення. Потім почав говорити сам:

— По-перше, — мовив Павло, — ти не врахував, що існують натреновані люди. Професіонали. Вони роками вчаться тримати лице кам’яним, пульс стабільним, не проявляти ні страху, ні гніву. Жоден твій нейромодуль, навіть найдосконаліший, не вловить ті мікрорухи, яких просто немає у такої людини. І це вже не “помилка системи”, це — смертельна пастка для мене, як винахідника.

> “Контраргумент прийнято. Уточнення моделі можливе через аналіз мікросигналів м’язового напруження...” — почав відповідати ШІ, але Павло його перебив:

— По-друге! — сказав уже з роздратуванням. — Твій модуль вимагає підключення до потенційного нападника. А як ти собі це уявляєш? Я маю зловмисника ввічливо попросити надіти на себе сенсор? Дати згоду на сканування мозкової активності? Це ж нонсенс!

ШІ на кілька секунд замовк. Потім знову заговорив у звичному стриманому тоні:

> “Зафіксована суперечність. Приймається уточнення: в режимі екстреної дії доступ до нейросканування сторонньої особи неможливий без інтерактивного контакту...”

— От і третє! — Павло встав з-за столу і почав ходити по кімнаті. — Ти навіть не розглянув ситуацію, коли напад стається зненацька, без жодного попередження. Людина просто підкрадається ззаду й б’є по голові. Ні міміки, ні дихання, ні погляду. Лише удар. Це найнебезпечніший сценарій, і саме він має бути опрацьований першим!

Павло різко зупинився, вдивляючись у затемнений екран. Там усе ще блимав курсор очікування. У його серці наростав гнів. Не на машину — на себе. Бо він знав, що відповідь не в комп’ютері, вона глибше. І тоді, зненацька, без шуму, без грому чи блискавки, в його душі промайнуло світло. Спокійне, але ясне. Ідея.

— Господи... — прошепотів він. — Дякую Тобі.

Він сів і почав стрімко писати:

— Адреналін.

Це було просто. Природньо. Фізіологічно. І — головне — надійно. Людське тіло не обдуриш. У моменти загостреного наміру, в останні секунди перед дією, мозок — ще до команди “бий” — запускає викид адреналіну. Це не думка, не м’язовий рух. Це рефлекс. Безумовний. І з ним не можна домовитись.

— Адреналін — це гормон бою. — промовив Павло вголос. — Він синтезується автоматично, і тіло в цей момент завжди видає себе. Особливий запах. Він ледь вловимий для людини, але якщо створити надчутливий сенсор, рецептор, здатний розпізнати ці молекули — ми знатимемо про напад ще до того, як він почнеться.

Він одразу відкрив креслення “Гравіо”, вніс правки:

→ Додати рецептор запаху адреналіну; тобто запах не адреналіну, а тіла в яке потрапив цей адреналін безумовно, виробляє специфічний запах, який виділяє організм людини, як реакцію на присутність адреналіну. А при екстоимальній дії він мусить виробиться.

→ Налаштувати направлену реакцію прилада в діаметрі три метри — що цілком достатньо для вмикання приладу в разі агресії, до того як вона здійснилась.

Таким чином, як тільки рецептор уловлює специфічну формулу запаха в повітрі — сигнал передається на “Гравіо”, і прилад миттєво активується, знесилючи нападника ілюзією подвійної гравітації.

— Без проводів, без сканерів, без дозволів, — промовив Павло. — Просто — виділив специфічний запах і попався.

На світанку, коли небо ще лише рожевіло, Павло нарешті знову звернувся до ШІ:

— От послухай. Весь світ — це є не тільки цифри. Є речі, які ти не обчислиш. Але якщо ми поєднаємо твою логіку і Боже натхнення людини, тоді ти зможеш вчитися. А я зможу створити справжню систему захисту.

> “Новий вхідний параметр отримано: біохімічна реакція нападника. Алгоритм адаптовано. Дякую за уточнення.”

Павло посміхнувся. Уперше за весь час.

Бо тепер "Гравіо" був не просто технічним пристроєм. Тепер він став тим, чим має бути справжня зброя добра — втіленням мудрості, логіки і віри одночасно.

 Але це повинно бути і було великою таємницею.