Розділ 30. Аналіз і дуже велике невдоволення Павла

Павло стояв перед монітором, вдивляючись у стрічку записів із камери №14. Обличчя його залишалось спокійним, навіть стриманим, але руки були схрещені на грудях — той самий сигнал, який знав кожен, хто працював з ним: Павло не просто щось перевіряє. Він аналізував, готував висновки.

— Щось не так… — пробурмотів він сам до себе, перемотуючи запис туди-сюди.

Все виглядало правильно. В ідеалі. А саме це Павлу й не подобалось. Коли щось надто ідеальне — воно або постановочне, або підроблене.

Система безпеки бази була модернізована буквально з самого початку. Триметрова залізобетонна огорожа, укріплена колючоріжучою стрічкою з сигнальним дротом, вкопаним також на глибину пів метра дріт, щоб запобігти підкопам. Перед нею на три метри — двометрова дротяна сітка, що утворювала так звану сіру зону, де заборонено перебувати будь-кому, крім техперсоналу з допуском.

Три проходи з RFID-зчитувачами, замкнені на сталеві замки. Ключі — лише в охорони. Здавалося, все під контролем.

Але саме в цьому контролі Павло відчував фальш. І його інтуїція рідко помилялась.

День прориву

Проникнення в сіру зону сталося тихо. Без сигналу, без руху по тривозі, без клацання реле чи миготіння індикаторів. Камера №14 — не показала бо зависла на одному зображенні. Патруль — тому не зреагував охоронник. Усі — спокійні, наче нічого не сталось.

Та Павло, ще заздалегідь знайшов дрібку стружки, ледь помітну, біля сітчатої огорожі. Не на бетоні — на землі, де її апріорі бути не могло. Він нічого не сказав. Лише витягнув з кишені мікрокамеру А9, яку завжди носив із собою "на випадок". Без зайвих слів закріпив її на опорі з внутрішнього боку — під кутом, який би ніхто не здогадався перевірити.

Інтуїція не підвела.

Професіонал прикидається простим

Через кілька днів уночі, смартфон завідував, кадр з А9 показав саме те, що підтвердило Павлові найгірші здогадки: хтось із середини вміло готував саботаж, підготувавши все, непомітно опинився в сірій зоні, що ніхто про це навіть не знав.

Це був Віталій — хлопець, який кілька тижнів тому з’явився на базі нібито на підміну в ремонтну групу. Молодий, усміхнений, трохи простуватий на вигляд. Ніхто й не подумав, що це фахівець найвищого класу.

На записі камери А9 видно: спершу він зробив лаз у дротяній сітці, обережно підрізавши і скрутивши дроти, а потім відключив камеру, підставивши “заморожене” зображення, на якому було все спокійно.

Мефодій, що чергував тієї ночі, нічого не запідозрив. Інакше й бути не могло — усе виглядало звично.

А Віталій тим часом розібрав фрагмент залізобетонної огорожі, зумівши розчинити бетон настільки обережно, що бетон лише трохи змістився вбоки, ніби хтось зробив люк в бетонній плиті без шуму і гупання і вставив в цей люк заздалегідь приготований короок виглядом під бетон, все по наці. Тільки він не знав про А9, міні камеру, яку встановив Павло і яка завібрувавши збудила Павла і він все бачив.

І саме це його, тобто Віталія, й підвело.

Невдоволення Павла.

— Ти розумієш, Мефодію, що той лаз був би ідеальним для передачі чи втечі? — сказав Павло наступного дня, вже після того, як розшифрував увесь епізод і заархівував відео.

— То це був… він? Той Віталій?

— Саме так. Сидів, мов ягнятко. А працював, як вовк. Я його одразу трохи запідозрив, але не мав доказів. Думав, може, перебільшую. Але от бачиш — стружка ніколи не з’являється сама по собі.

— Що далі?

— Далі ми зробимо висновки. А ти, — тут Павло вперше подивився Мефодію просто в очі, — будь уважніший. Люди, які нічим не привертають увагу — часто найнебезпечніші.

Підсумок

Павло не кричав, не зривався. Але його мовчання було гіршим за будь-який крик. В сторожціі зависла напруга. Вона не тиснула — вона навчала.

Бо у справжнього охоронця головна зброя — не кийок і не камера.

Головна зброя — аналітичне мислення, інтуїція і здатність бачити там, де інші проходять повз.

А Павло був фахівцем. І більше ніхто не посміє в цьому сумніватись.

Штучний інтелект це виликий струмок інформації, який живиться з безлічі маленьких струмочків, тільки які присутні в інтернет просторі. Тому то людину не може замінити ні що, поки вона не навчить залізо чомусь.