Розділ 29 Аномалія, яка не мовчала

На календарі був четвер, звичайний робочий день. База жила своїм життям: машини приходили й ішли, підприємці клопотались, вантажники розвантажували ящики. Павло Григорович сидів на посту й переглядав щоденний звіт від нової системи аномалій, яку вони разом із Мифодієм Петровичем щойно ввели в дію.

І тут — позначка червоного кольору.

> Мітка №0845 — Віктор Г., підсобник фірми “Бакалея+”.

Час входу: 07:46

Час виходу: — відсутній понад 12 годин

Аномалія: шаблонна поведінка з порушенням.

— Дивно, — промовив Павло. — Він зазвичай виходить не пізніше 17:15. А сьогодні — як у воду канув.

— Тепло, його мітка все ще "світиться" у проході до сірої зони, — додав Мифодій, переглянувши рух по RFID-зчитувачам. — Між металевою сіткою й бетонною стіною. А це ж у нас зона буферна… Та туди ніхто не має права лізти!

Ця "сіра зона" була проміжною смугою між офіційною територією складів і бетонним периметром. Там був прохід завширшки три метри, обнесений сіткою зсередини і триметровим бетонним муром ззовні — формально для вентиляції, по факту — сліпа зона, якщо не підключити окремі камери чи сенсори. Але тепер і туди поставили RFID-зчитувачі — за порадою Павла.

І ось — перша віддача.

🧱 Випробування

Павло взяв із собою переносний RFID-зчитувач, тепловізор і той самий модуль ГРАВІО, який тепер виглядав як товста широка пряжка на паску. Вони з Мифодієм Петровичем рушили через службовий коридор, що вів до металевої сітки. Службовий коридор, це умовний вислів, який пояснює напрям а не обмеження.

Темно. Тиша. Лише іноді чути шум далекого вентилятора. Але як тільки Павло підійшов на 10 метрів — зчитувач зафіксував присутність мітки №0845.

— Він тут, — прошепотів Павло. — Але не рухається.

— Або прикинувся мертвим, або щось готує.

Павло повільно обійшов сітку й увімкнув тепловізор. І побачив — червону пляму. Тепло людського тіла. Затаївся. Між ящиками.

— У нього сумка. Він чекає, коли зникне охорона. Мабуть, зібрав щось за день і сподівається вилізти через отвір у бетоні і якщо це він зробив, то це велике ЧП зробив висновок Павло. А в голос сказав Але ж ми його вже "бачимо"...

⚡ ГРАВІО — знову в справі

Павло вдихнув повітря, витягнув пристрій керування ГРАВІО з кишені, ввів координати — рівно туди, де лежав тепловий силует, і натиснув «Активувати».

Ударна хвиля спрямованої умовної, уявляємої гравітації накрила точку — м’яко, без шуму. Просто — повітря навколо стало важчим, в уяві людини на яку був вплив, на що і був розрахований цей прилад. 

Через секунду — рух.

— А-а-а... Що це... не можу… — з кущів почувся переляканий голос.

Павло з Мифодієм підійшли. Хлопець лежав із сумкою наповнениою дрібною технікою: кілька електроінструментів, Bluetooth-колонки, навіть сканер. Спробував підвестися — але не зміг.

— Ну от, — зітхнув Мифодій Петрович. — І знову: ні бійки, ні гучних криків. Просто — система, що думає.

Павло деактивував ГРАВІО. Зловмисник зміг сісти, його трясло.

— Я… я не думав, що хтось помітить. Я бачив, що там мітка не зчиталась… Я залишив її вдень за деревом…

— А от бачиш, — Павло вказав на переносний сканер. — Це вже не 90-ті. У нас не мітки — розумні очі. І розумні вуха. І навіть гравітація.

📋 Результати

Через 30 хвилин зловмисника передали поліції. Директор бази Валерій Васильович особисто подякував Павлу й Мифодію.

— От тепер, — сказав він, — я можу говорити клієнтам, що в нас не просто безпека. У нас передбачення. Ви врятували нас не від крадіжки — від репутаційної катастрофи.

🌌 Післямова до розділу 

Того вечора Павло переглядав карту рухів по RFID-системі. Йому прийшла думка:

> “Світ змінився. Тепер безпека — це не тільки двері й замки. Це знання. Це аналіз. Це глибина присутності.”

І хоч він був усього лише охоронником, його база стала фортецею нового покоління. А він — її архітектором.