Розділ 25 Перший прототип

Ідеї часто з’являються несподівано, але їхня реалізація — це вже ремесло. А Павло мав талант і до того, й до іншого. Прокинувшись рано-вранці наступного дня, він не став гаяти часу. У голові крутилося лише одне слово: "Гравіо".

Він витяг з комори старі електронні деталі, які свого часу скуповував на радіоринку просто «на майбутнє». Тепер це майбутнє настало.

На столі з’явилися:

генератор мікрочастот зі старого дрону,

Модуль нейроінтерфейсу з дешевого шолома віртуальної реальності,

кілька мікросенсорів руху,

лазерна указка з дальноміра,

маленький контролер на базі OpenAI-чипу для автономного аналізу.

— Наче з брухту, але з потенціалом, — пробурмотів Павло, вмикаючи паяльник.

Робота кипіла весь день, як раз був вихідний і чергування проходило спокійно. Він припаяв мініатюрні елементи, під’єднав акумулятор з павербанку, обшив корпус легким карбоном. Пристрій вийшов невеликий, схожий на модифікований лазерний далекомір, але з синім індикатором і особливою деталлю: прозорим мікролінзовим модулем, що генерував образ для «візуального навіювання».

🧪 Перший тест — на собі

Павло налаштував пристрій у режимі самостійної дії, обрав ціль — себе — і активував «Гравіо» з мінімальним сигналом. Спочатку нічого. Потім — легке запаморочення. Далі — дуже дивне відчуття, ніби його ноги стали важчими, як після марафону.

На підсвідомому рівні в мозку почала формуватися думка:

«Ти не зможеш підняти ногу…»

І він справді не зміг. Не тому, що м’язи не працювали — а тому, що десь глибоко всередині сигнал «рухайся» просто не передавався далі.

Павло натиснув кнопку вимкнення — і все повернулося в норму.

— Оце так… — видихнув він. — Я лише увірував — і все.

Те, над чим роками працювали гіпнотизери та психотехніки, він відтворив технічно — за 16 годин із паяльником і чотирма чашками кави.

І ось Павла поміняв Мифодій і він трохи поспавши, повернувся до своєї розробки.

🧪 Перший експеримент — симуляція конфлікту.

Тестувати «Гравіо» на комусь Павло поки не хотів. Але на щастя, у нього був знайомий з охорони іншої бази — Артур, колишній спортсмен, який погодився взяти участь у "психофізичному експерименті".

—Просто стань навпроти і уяви, що хочеш мене вдарити, — сказав Павло.

Артур засміявся, але погодився. Він зосередився, прийняв бойову стійку.

Павло активував пристрій на середньому рівні. Променевий імпульс майже непомітнийй  — лиш тонкий мерехтливий сигнал, що наклався на образ супротивника.

— Ну що, давай,

— сказав Павло.

Артур зробив крок… і завмер.

Щось не так? — запитав Павло, вдаючи байдужість.

— Я не розумію… — хрипко відповів Артур. — Відчуття, ніби тіло відмовилось мене слухатись. Я ж хочу… а м’язи не слухають.

За пів хвилини все минуло. Павло вимкнув пристрій.

— Ти як?

— Наче після сну. Якесь… психооглушення. Не боляче. Але вражаюче. Це що було?

Павло лише посміхнувся.

— Прототип. Називається "Гравіо". Вага, яку ти не можеш скинути — бо вона в твоїй голові.

Артур ще кілька секунд мовчав, а потім сказав:

— Це може змінити все. Це… гуманна зброя.

Павло похитав головою.

— Це не зброя. Це захист. І водночас перевірка. Бо тільки той, хто атакує, отримає ефект. Той, хто несе добро — навіть не помітить дії пристрою. Він реагує не на тіло, а на намір.

📌 Новий виклик

Після експерименту Павло замислився глибше.

А що, як цю технологію можна зробити персональною — вмонтувати у форму, браслет чи навіть імплант?

Що, як вона стане захистом для медиків, вчителів, журналістів, яких хочуть залякати?

Що, якщо Гравіо — це тільки перша сходинка?

Павло глянув на планшет, який і досі був активний. Штучний інтелект писав:

«Готовий до наступного етапу: адаптивна платформа “Гравіо 2.0”.»

— Починаємо, — сказав Павло.

І цього разу він знав: він не просто щось створює. Він випереджає час.