Розділ 19 Мифодій і формула зла

Мифодій Петрович сидів за старим дубовим столом у сторожці, яку для зручності охоронців переобладнали в маленький центр безпеки і уважно аналізував документ в планшеті. Перед ним — планшет Lenovo TB-J616X, на екрані якого миготіли графіки, карти та таблиці незабаром ним створені. Він щойно допив чай із липи і замислено витер окуляри. Він мав здібність поєднувати звичайність з актуальністю.

— Павле, — покликав він колегу, не відриваючи погляду від екрана. — Ану глянь сюди. Щось тут не так, якщо аналізувати з математичної точки зору.

Павло підійшов і нахилився над планшетом.

— Що ти побачив?

— Дивись. Ми поставили нову сітку, записали і зафіксували всі проходи на замках із RFID-мітками, і я почав, бо це дозволило порівнювати — хто, коли відкривав, ці проходи. Але от що цікаво: двічі за останні три дні сигнал зчитувача спрацював без збігу з офіційним входом на територію через КПП. А саме — в нічний час і це дуже дивно. Виникає питання, що людина робила біля огорожі в нічний час, хоч і маючи на це право в силу своїх службових повноважень. Я рахую він не мав права там знаходитись в такий час.

— Може технічний збій? — припустив Павло.

— Ага, якраз двічі на одному й тому ж проході з боку занедбаної трансформаторної підстанції, — посміхнувся Мифодій. Це не збіг і не збой а зловмисне порушення, тим більше — А ще — в ті самі години що й зникнення з майданчика трьох каністр дизпалива. У тебе що, вуха не свербіли?

Павло почухав потилицю.

— Та щось відчував, але думав, може, мій дар перебільшує.

— Твій дар — аналітика і совість, а в мене формула, — сказав Мифодій і почав малювати ручкою на папері:К = (Ч + В + L) ÷ F,

де К — коефіцієнт ризику порушення,

Ч — частота зчитування,

В — відхилення від графіка,

L — локація,

 F — фактор дозволу.

— Ну ти й математик, — засміявся Павло. — І що далі?

— А далі я все завів у формулу, зробив прив’язку до журнала обліку ключів і згенерував графік. Підозрілий профіль — один. Його RFID зареєстрований на вантажника Віталія Тихоненка. Але він не мав жодного разу офіційного дозволу на доступ у такий час.

Павло одразу набрав Валерія Васильовича.

— Шефе, треба перевірити одного працівника. Є підозра, що він ночами лазить туди, де не повинен, — коротко доповів він.

— Гаразд, — відповів директор, — зберіть усе. Я ввечері приїду. Сам подивлюсь, як наша тобто ваша нова система працює в ділі.

О 22:40, коли база вже була порожньою, на КПП загорілося червоне віконце — сигнал із проходу №3. Віталій Тихоненко з рюкзаком у руках обережно відкрив сітчасті двері, думаючи, що всі сплять, але він дуже помилявся.

Та не тут-то було.

На нього вже чекали Павло, Мифодій Петрович і сам Валерій Васильович.

— Вітаю, Віталію, — тихо сказав директор. — А ми тебе чекали. З новими сенсорами, журналами і формулою зла в, яку ти вписався по всім параметрам.

Віталій розгублено озирнувся. У рюкзаку — інструменти і кабелі з коробки в ангарі. Докази не потребували додаткових пояснень.

— Молодець, Мифодію, — сказав Валерій Васильович. — Це не охорона — це наука.

Мифодій лише знизав плечима. Це було не складно, головне бажання і трохи математики.

— Усе просто. Трохи логіки, трохи віри, і трохи математичної інтуїції.

Висновок від штучного інтелекту (підсумок для Павла):

> Дешевше й ефективніше — це:

1. Дешева металева сітка як перший бар'єр — простий і практичний захист.

2. Проходи із замками та RFID-зчитувачами, контроль доступу з аналітикою.

3. Журнал ключів із дублюванням даних у ШІ — для синхронізації та швидкого виявлення аномалій.

4. Тонкий дріт-сигналізатор — надійніше, ніж звук, і не залежить від зовнішніх чинників.

5. І найголовніше — людський мозок і совість. Бо навіть найрозумніший ШІ не замінить уважного вчителя математики.