Розділ 13 Система в дії

Вже за два дні після зустрічі з директором на території бази почався тихий, але важливий рух. Павло не любив зайвої метушні — усе мало відбуватись непомітно, але ефективно. Так, щоби зранку все працювало, а вдень усі вже користувалися, навіть не усвідомлюючи, наскільки система вже змінила правила гри.

— Мифодію Петровичу, сьогодні — генеральна репетиція, — промовив Павло, злегка підморгнувши колезі.

— А завтра — виступ перед глядачами, — з усмішкою відповів той і, підхопивши планшет, пішов до технічного приміщення, де вже монтувався головний зчитувач на КПП.

🛠 Монтаж

До кінця дня RFID-зчитувачі були встановлені у ключових точках:

1. На КПП — невеликий прямокутник, замаскований під частину корпусу турнікета, і тому зовсім непомітний.

2. На одному з основних входів до фірм — як тестовий варіант, при вході до кожної фірми бли встановлені зчитувати.

3. У вузькому технічному коридорі, куди часто забігали кур’єри, хоч їм туди не можна. Це періметр на відстані два метра від основної бетонної огорожі.

Павло також особисто приклеював мітки до кількох перепусток. Вони були заховані під шаром прозорої плівки, неможливо помітні з першого погляду. Навіть Валерій Васильович не відразу зрозумів, як усе працює, коли прийшов на тест.

— Так я пройшов — і що?

— Ви вже є в базі, — спокійно відповів Мифодій, не піднімаючи очей від планшета. — Ваш рух щойно збережено: «Вхід КПП, 09:32:45». А от якщо ви не вийдете — система через дві години повідомить черговому, що хтось завис у зоні. І байдуже, що ви директор, штучний інтелект на це не реагує.

Директор уважно дивився на планшет, де простий інтерфейс відображав схему території і кольорові мітки руху.

— А ось ця людина що? — запитав він, показуючи на точку в сірій зоні.

— Кур’єр. Мітку скопіювали з однієї старої перепустки. Але вона без дозволу на цю зону. Там взагалі ніхто не повинен знаходитись, тому що це створює небезпеку і можливість перекинути через огорожу, якись пакунок. Система вже поставила червоний маркер.

— А як сповістить охорону?

— Повідомлення на планшет чергового. А ще — дзвінок з голосовим попередженням: «Порушення в технічній зоні, ідентифікатор такий-то».

👔 Презентація

Павло провів короткий, але яскравий брифінг для директора, для всіх інших це була таємниця.

Він не говорив складними словами. Просто, по-людськи, так, як умів.— Ми не встановлюємо камери, не обмежуємо пересування, не заганяємо людей у рамки. Ми просто фіксуємо — хто де, і коли. А далі все вирішує аналітика. Якщо хтось часто «випадково» заходить не туди — це не випадковість. А якщо ні — то й нема чого турбуватись.

— А витрати?

— До 50 тисяч. А надійності й порядку — на мільйон, — упевнено відповів Павло.

Директор кивнув  і погодився. 

А потім, мов між іншим, додав:

— Ще одне. Мифодію Петровичу — надбавку. Пів ставки. Ви його перетворили з простого охоронця на цифрового координатора. Такі люди — цінність.

— Дякую, — відповів Павло і подивився на Мифодія. Той на мить затримав погляд, очі блиснули — було видно, що для нього це більше, ніж просто гроші. Це — визнання.

Вже наступного тижня Павло отримав перші звіти:

Рівень несанкціонованих входів — зменшився на 70%.

Час перебування кур’єрів на території — зменшився на 30%.

Звернень від орендарів щодо підозрілих осіб — нуль.

Орендарі почали ділитись досвідом з іншими фірмами. Казали, тут не відомо, як але порядок тримається. І ті вже приїжджали дивитись на «базу майбутнього».

Висновок:

> Павло вмів бачити прості рішення там, де інші впроваджували складні. Але головне — він вмів довіряти людям, але і провіряти їх. Завдяки цьому навіть звичайний Мифодій став рушієм змін. Бо кожен, хто отримує шанс — або змінюється, або тікає. А Мифодій залишився. І став частиною нової ери охорони. А все інше залишилось, як було: два охоронця, добу чергує один, наступну добу інший. Тільки, що Павло Григорович був начальником охорони а Мифодій Петрович його підлеглим і його замісником.