Глава 9. Жаров

П'ятнадцять хвилин нещадно б'ю боксерську грушу в спортзалі. У кожен новий удар, вміщаю, всю свою ненависть та злість.

До світу. До долі. До дівчини ... найбільше до дівчини.

Кілька хвилин тому, вона змусила моїх внутрішніх демонів прокинутися лише одним поцілунком.

Те, що я так довго закопував у собі, вона потривожила – мої почуття.

Я знову починаю відчувати цей біль упереміш із приємним печінням у грудях.
Мало їй того, що щоночі, я засинаю з думками про неї. Мало.

Чортова принцеса вирішила грати зі мною. Що ж...
Не з тим тягатись надумала.

Вхідні двері грюкнули, я завдав останній, найпотужніший удар, зняв рукавиці і побрів на джерело звуку.

Катерина — мила жінка, вже люб'язно говорила з гостем, пропонуючи йому то чай, то каву.
Хлопець криво посміхався, постійно поглядаючи жінці за спину.

Чекає на кохану. Помітно.

— Ми вип'ємо вина. — вимовляє він, демонструючи пляшку червоного вина хатній робітниці.

Навіть вино купив для коханої. От виродок.

Цікаво, з якою метою він його притягнув?

Споїти і затягнути в ліжко, — зрозуміло дурню. Сподіваюся, у Анжеліки вистачить розуму не наробити дурниць. Адже я попередив її.

Щоб зрозуміти як мені далі бути, я виходжу в сад покурити.
За сигаретою завжди приходять логічні розв'язання проблем. Ну чи це самонавіювання. Пофіг, принаймні, мені допомагає.

Затяжка за затяжкою, поспішно видихаючи білі згустки диму. Думати логічно не виходить.

Хочу просто піти і рознести кабіну, цьому недоумку. Хай тільки спробує торкнутися її.

І що Жаров? Що?

Хіба я маю право на це? Безумовно ні.
Вона може робити що хоче, і з ким хоче. Її право.

— Ну ні. Не дозволю. — говорю сам собі і швидко зриваюся з місця.

Переборюючи коридор, помічаю, що двері до кімнати Анжеліки зачинені щільно.

Чорт!

Довго не роздумуючи, я дістаю телефон та пишу смс Янці.

" — Приїжджай до Покровської. Є справа".

Слава богу, руда швидко відповідає, і я з полегшенням видихаю.

Спускаюся на кухню, там, як завжди, тільки Катерина, яка весь час, щось протирає чи готує.

— Катерино, ви не могли б передати Анжеліці, що до неї їде подруга.

— Передам. — жінка відволіклася, витираючи мокрі руки об фартух.

— Тільки зараз.

Поки жінка пішла повідомляти парочці "радісну" новину у дверях уже стояла Яна.

— Привіт, що за справа? — Підходжу ближче і допомагаю їй впоратися з шубкою.

— Скучив. Ти не проти розважитись? — впевнений, що ні.

— Я тільки за. Чим займемося?

— Пропоную... кіно... Знаю звучить нудно, але це лише початок. Обіцяю. — запал у очах руденької не описати.

— Ти справді нудьгував?

На благо, відповідати мені не доводиться, тому що у вітальні з'являється Анжеліка.

— Янко, ти чого мені не подзвонила? — подруги обмінюються обіймами.

У дверному отворі з'являється коханий Анжеліки.

— А ти чого тут? - звернувся він.

— А в нас тут побачення, так Олексію? — дівчисько обіймає мене, мило посміхаючись.

— Ліка, ти не казала мені, що твій брат зустрічається з Янкою.

— Сама тільки дізналася.

Голос зник. Очі мало не сльозяться, коли Анжеліка бачить, що я обіймаю струнку подружку.

А що? Вона сама хотіла щоб та мене спокусила. Ось мрія збулася.

Янка мені того ж дня все розповіла. Усі її секрети та мрії мені виклала, натомість на те, що я запрошу її на побачення.
Тільки тоді я випалив їй щось на кшталт:

— Мрій, крихітко.

А сьогодні раптом згадав.

— А давайте разом тусити, якщо ми всі тут? - пропонує Яна.

Анжеліка опустивши свої очі, потупила погляд під ноги, на відміну від свого хлопця, вона зволікала з відповіддю.
Ось він навпаки, з радістю прийняв пропозицію руденької.

— Пропоную подивитись фільм. — навіть не чекаю на відповідь інших і тягну свою подружку до дивана. — Анжеліко, організуй попкорн.

Піднімає свої очі, включаючи свою улюблену функцію бунтарки, каже:

— Я себе погано почуваю. Денис ідемо до кімнати. — розвертається і прямує до сходів.

— Анжеліко, ти чого? - Запитує Яна, яка помітила дивну поведінку подруги.

— Нічого. Ми не хочемо псувати ваше побачення, тож ідемо Денис.

Янку явно такий розклад влаштував, але мене аж ніяк.

— Встигнете ще потрахатись. — випалюю я. Хотілося кольнути її по болючіше. — Сідайте. Я навіть сам зроблю попкорн.

Навіщо так?
Та просто. Анжеліка вкотре переконається в моїй відстороненості, і мститиметься, а її дружок, відчує себе ідіотом, що ухльостує за дівчиною, яка йому не дає.

Ховаюся на кухні, дістаю попкорн і ставлю в мікрохвильову піч.

— Що ти собі дозволяєш? — шипить Анжеліка, схопивши мене за лікоть.

— Я? Нічого. А що?

— Не смій так висловлюватись. Зрозумів?! — злиться дівчисько.

— Тоді ти теж, не смій з ним спати! — випалюю швидше, ніж встигаю подумати.

Дурень! Дідька лисого, це сказав.

Готовий її прямо зараз взяти на кухонному гарнітурі, але не можна. Блять, не можна.

До скрегота зубів злюся на неї, за дурні витівки, які вона не припиняє.

— Анжеліко, все гаразд? — у дверному отворі з'являється хатня робітниця.

— Так, ми робимо попкорн.

— Ідіть до гостей, а я принесу. — жінка насупивши брови, дивиться в мій бік.

Виходжу першим, невдовзі з'являється й Анжеліка.

Вибір фільму я пропустив, надаючи цю можливість Яні та Денису.
Анжеліка теж особливої ​​участі не брала, опустивши свій погляд у телефон.

— Все, дивимося. — махає руками в сторони Яна, демонструючи тишу.

Вміщуюсь зручніше, широко розкинувши ноги, притискаю руду ближче до себе і втуплююся в екран плазми.

Боковим зором, помічаю, як Денис обіймає Анжеліку, а друга рука лягає на стегно дівчини.

Завмираю.

Тієї ж секунди, дівчинка прибирає руку зухвальця і ​​обдаровує його суворим поглядом.

Видаю ледве чутний смішок і тріумфую.

****