Глава 1 Знайомство

Наполегливий будильник, заливав своєю тріллю усю кімнату.
Сонно розплющивши очі, я швидко вирубила набридливий писк телефону, і потягнувшись, прийняла сидяче становище.

Велика простора кімната була повністю залита ранковим сонцем, яке наполегливо впивалося у панорамне вікно.
У дзеркалі було видно відображення людини, яка неабияк, веселилася цілу ніч у місцевому клубі.
Довге біле волосся злегка нагадувало гніздо, в порівнянні з тим, як красиво воно може розсипатися на плечах.
А в блакитних очах відбивалися лише ті, три години, які вдалося поспати.

— Анжеліко, спускайся. Запізнишся на заняття. - Батько наполегливо барабанив у двері моєї кімнати.

Голова розколювалася на дрібні шматочки і без його голосного крику.

— Іду, тату. — ледве пересуваючи ноги, я попленталася у ванну, щоб хоч якось повернути себе до життя.

Ненавиджу тусовки після яких доведеться збирати себе по крихтах.

— Анжеліко, швидше. Я запізнююсь. — я летіла сходами з другого поверху аби не злити батька.

Мені добре відомо, на що він здатний у гніві.
Ні-ні, він зовсім не тиран. І навіть ніколи не карав мене, хіба що тільки на тиждень блокував мої кредитні картки. Але я добре знала як його облесити аби він змінив своє рішення. 

З батьком в нас буди дуже теплі та родинні відносини. Мама покинула нас коли мені виповнилось три. З того часу я більшість проводила з нянями. 

Батько весь час в роботі, йому важко давалося підняти свій бізнес. Але тим не менше в нас залишились теплі стосунки не дивлячись ні нащо.

— Тату, я й так швидко. Ідемо. — швидко дрібочу ногами, аби батько не помітив мої опухлі очі, які навіть тоналка не врятувала.

— Стій. Знайомся, це Олексій Жаров — твій охоронець, — не одразу помітила, що ззаду на кріслі, ліниво розвалявшись, сидів хлопець. — З сьогоднішнього дня від Олексія ти не відходиш ні на крок. Зрозуміла?

Незнайомець піднявся з крісла, та наблизився ближче. Приємний шлейф парфумів вдарив в ніс, та змусив мене скривитись. Ні він був не огидний, а навіть навпаки, дуже приємний з терпкими нотками мускусу та сосни. 

— ... Хто, тату? — новина батька, бадьорить яскравіше за ранкову каву.

Що означає охоронець? Навіщо він мені?

Примружююсь, дивлячись на хлопця. На вигляд не більше двадцяти шести років, симпатичний брюнет. До нестями, прекрасне тіло, обтягнуте чорною сорочкою і темними штанами.
Про таких говорять "Ніби з обкладинки". Його пронизливий погляд який визирав з-під лоба, нагадував мені сталевого чоловіка.

Але одна тільки думка, що цей красень, тягатиметься за мною скрізь і кожен крок доповідати татку, змусила мене зіщулитися. Наступлено оглядаю хлопця, та не можу прийти до тями. 

Ніколи й гадки не могла припустити, що батько приставить до мене охоронця. 

— Охоронець. Анжеліко.  Я ввечері тобі все поясню.

— Але мені він не потрібний, тату — я намагаюся до останнього відстоювати свою незалежність.

— Я ж сказав, щоб ні на крок від Олексія не відходила! Що тут незрозуміло? — голос батька зривається на кілька октав вище. І весь мій натиск змінює агресія.

Він ніколи раніше не підвищував на мене голосу, а тепер... ще й у присутності цієї, незнайомої людини.

— Мені тепер і спати з ним накажеш, чи, може, в туалет із ним разом ходити?! — зі злістю запитую.

— Якщо знадобиться, то й спати ляже і в туалет піде. Все, я пішов, — вхідні двері грюкнули, і разом з ними, звалилося моє серце, кудись у п'яти.

Чудово, тату. Просто чудово. Ти зараз однією пропозицією, зруйнував усю нашу гармонію у стосунках. Такого повороту подій, я точно не могла уявити. 

— Спати з тобою не буду. Ти не в моєму смаку. — нарешті заговорив цей... як його там. Жаров.

— Яке щастя, що це взаємно.

Швидко схопивши сумку, я вибігла надвір. Настрій був остаточно зіпсований. Впринципі його й так не було, а тепер ще більше...
Жаров вилетів слідом за мною, прямуючи до машини швидким кроком.

Я зупиняюся поруч із пасажирськими дверима, і терпляче чекаю, коли хлопець відчинить мені двері, щоб сісти.
Люблю, коли татовий водій так робить. І Жаров буде не винятком. Якщо він тягатиметься за мною, то нехай виконує всі мої накази.

Дивлюся, як він проходить повз, відчиняє водійські двері і сідає за кермо.

— Особливого запрошення чекаєш? Сідай давай. — скомандував він, трохи опустивши скло на пасажирських дверях.

Кинувши погляд на годинник, зауважила, що я запізнююся, вже, як на п'ятнадцять хвилин.
Тяжко зітхнула і сіла в автомобіль.

Гаразд. Цього разу йому пощастило. Але надалі я буду розумнішою.

— Через тебе, я не встигаю на заняття. - буркнула я від злості. Не знаю на кого більше, на нього чи на себе.

— Ти не встигаєш через свою тупість. — каже Жаров, дістаючи ключі з кишені штанів.

— Хамло. — буркаю, та відвертаюсь аби не бачити його нахабних очей.

Ось же, татко, дякую тобі. Тепер моє життя наповниться стражданням і злістю.
Бо з таким, як Жаров, інакше бути не може. 

Хлопець жваво завів мотор, і машина з диким риком зірвалася з місця.
Жоден, татовий водій не їздив, настільки швидко.

Я втиснулася в сидіння і вилупивши очі на стрілку спідометра, задихалася від свого беззвучного писку.

Тяжкий рок, який долинав з колонок, тільки розбавляв адреналін у крові.

Хлопець спритно об'їжджав машини, що рухалися нам назустріч, не порушуючи при цьому жодного правила дорожнього руху. Вправно вирулював на світлофорах, при цьому, встигаючи підспівувати, невідому для мене пісню.

— Дихай, принцеско. — каже Жаров, широко посміхаючись.

— Придурок! — тільки це можу вимовити, як він знову тисне на педаль газу і вривається в університетський двір.

Мимоволі кидаю погляд на наручний годинник, і помічаю, що ми доїхали буквально за сім із половиною хвилин.

Жаров припарковує машину та глушить мотор.

— Я батькові розповім, як ти водиш машину. — шиплю я, намагаючись тремтячими руками відстебнути ремінь безпеки.