21. Загроза ескалує

Я прокинулась о шостій — не від будильника, а від того особливого відчуття, коли тіло знає, що щось змінилось.

Він спав поруч — перший раз за весь час, що я знала його, він справді спав, не сидів на підлозі біля вікна, не ходив у темряві. Просто спав, рівно дихаючи, з тим виразом обличчя, якого я раніше не бачила: спокійним, без тієї постійної готовності реагувати.

Я лежала й дивилась на нього. Думала про вчорашній вечір, про поцілунок на прийомі, про те, як ми поверталися додому й як він сказав *я залишусь*. Про те, що сталось після — повільно, обережно, з тою особливою ніжністю, що поєднувала в собі і силу, і вразливість одночасно.

Він розплющив очі, ніби відчув мій погляд.

— Доброго ранку, — сказав він тихо, голос хрипкуватий зі сну.

— Доброго.

— Ви давно дивитесь?

— Достатньо, щоб зрозуміти, що ви справді спали.

Він посміхнувся — тією рідкісною повною посмішкою.

— Вперше за довго, — сказав він.

— Чому саме сьогодні?

Він думав секунду.

— Тому що поряд хтось, кому я довіряю настільки, щоб дозволити собі вразливість сну, — сказав він.

Я притулилась до нього, відчуваючи тепло його тіла.

— Артеме, — сказала я. — Що тепер?

— Тепер — сніданок, — сказав він. — А потім — побачимо.

---

Ми снідали разом, як завжди, але все відчувалось інакше. Дотики стали природними — його рука на моєму плечі, коли він проходив повз; мій поцілунок у щоку, коли він наливав каву. Жодних слів про це — просто нова реальність, що склалась сама собою.

О дев'ятій задзвонив телефон Артема. Я побачила, як він напружився, дивлячись на екран.

— Михайло, — сказав він і відповів.

Розмова тривала недовго, але я бачила, як змінювалось його обличчя — від спокою до тієї знайомої зосередженості, що з'являлась при роботі.

Він поклав трубку.

— Що? — запитала я.

— Замовник найняв адвоката, — сказав він. — Дуже хорошого. Михайло каже — той уже подав клопотання про зміну запобіжного заходу.

— Це означає...

— Це означає, що він може вийти під заставу, — сказав Артем. — Або під особисте зобов'язання, якщо адвокат переконає суд.

Я відчула, як холод пробіг по спині.

— Якщо він вийде...

— Загроза повертається, — сказав Артем. — Можливо, навіть серйозніша, ніж раніше. Людина, яку щойно затримали і яка втратила контроль над активами через ваші дії — буде злішою, ніж до того.

Я сіла за стіл, намагаючись осмислити цю інформацію.

— Коли буде рішення суду?

— Сьогодні до обіду, — сказав Артем. — Ткаченко обіцяв повідомити одразу.

— А поки що?

Він подивився на мене — і я побачила, як охоронець, якого я бачила в перший день, повертається. Не повністю — щось у ньому залишилось м'якшим, ніж раніше. Але та зосередженість, та готовність захищати — повернулась.

— Поки що — ви нікуди не йдете без мене, — сказав він. — І я залишаюсь.

— Офіційно ваше завдання закінчено.

— Неофіційно, — сказав він, — я нікуди не йду. Незалежно від контракту.

Я думала про це. Про те, що вчора він сказав *це не закінчиться завтра* — маючи на увазі нас. А сьогодні виявляється, що й загроза теж не закінчилась.

— Я зателефоную в агентство, — сказав він. — Скажу, що ситуація змінилась, потрібне продовження контракту.

— А якщо я хочу, щоб ви залишились не як охоронець за контрактом?

Він подивився на мене.

— Тоді нехай буде і те, і те, — сказав він. — Контракт — для офіційності. Решта — тому що хочу.

---

О дванадцятій зателефонував Ткаченко.

Я почула розмову частково — Артем стояв біля вікна, говорив коротко, обличчя ставало дедалі серйознішим.

Він поклав трубку.

— Суд відмовив у заставі, — сказав він. — Замовник залишається під вартою.

Я видихнула з полегшенням.

— Це добре.

— Це добре, — погодився Артем. — Але є інше.

— Що?

— Ткаченко каже, що під час обшуку в офісі Замовника знайшли додаткові документи. Схоже, він готував щось іще — окрім справи з Терещенком. Список людей, проти яких планувались подібні дії.

— І я в цьому списку?

— Ваше ім'я там є, — сказав Артем. — Але є й інші. Включаючи Терещенка і Коваленка — свідка.

Я відчула, як ситуація стає масштабнішою, ніж я думала.

— Скільки людей у цьому списку?

— П'ять, — сказав Артем. — Усі пов'язані з різними справами, де Замовник або його компанії програли через юридичні дії цих людей.

— Це означає, що загроза існувала набагато довше, ніж я думала.

— Так. І тепер, коли він заарештований, виникає питання — чи продовжать роботу його посередники самостійно. Помста за арешт.

Я сіла на диван, намагаючись осмислити це.

— Артеме, — сказала я. — Що нам робити?

Він підійшов і сів поруч, узяв мою руку.

— Я залишаюсь з вами, — сказав він. — Поки ситуація повністю не проясниться. Це не обговорюється.

— А Терещенко? Коваленко?

— Я вже зателефонував Михайлу, — сказав він. — Він візьме на себе захист Коваленка. Я подзвоню Терещенку особисто, попереджу його.

Я дивилась на нього — на цю людину, що за лічені хвилини перейшла від ніжного ранку до повної готовності захищати не тільки мене, а й інших людей, пов'язаних із цією справою.

— Ви берете на себе занадто багато, — сказала я.

— Я беру на себе те, що потрібно, — сказав він просто.

---

Решта дня пройшла в напруженій підготовці. Артем зателефонував Терещенку — той сприйняв новину спокійно, але погодився на додаткові заходи безпеки. Михайло приїхав особисто, щоб обговорити захист Коваленка.

Я спостерігала за тим, як Артем координує все це — спокійно, методично, без зайвих емоцій, але з тою особливою концентрацією, що я вже знала.

О сьомій вечора, коли все нарешті влаштувалось — Михайло поїхав до Коваленка, Терещенко погодився на тимчасову охорону через знайомих Артема — ми залишились самі.

— Як ви? — запитав Артем, сідаючи поряд зі мною на дивані.

— Втомлена, — сказала я чесно. — І трохи налякана.