Нові правила нова відповідальність

Підписання угоди минуло швидко.
Оскар переглянув кожен пункт у тиші, не піднімаючи очей, і лише тоді, коли переконався, що все прописано так, як він вимагав, поставив підпис.
Крапка.
Тепер він офіційно входив у цей дім — як шторм, який неможливо зупинити.

---

Наступного ранку особняк Лойдів гув, як велетенський вулик.

Гул техніки, удари молотків, сварки робітників, звук бетонорізів — усе перемішалося в один суцільний шум, що піднімався над територією, ніби раптово тут оселився інший світ.

На вулиці працювали десятки людей.

Одні демонтували старі, скрипучі ворота.

Інші встановлювали масивний сталевий каркас нових.

Бригада з архітектурного відділу шукала оптимальні місця для камер.

Охоронні техніки підтягували дроти, перевіряли серверні блоки.

Інша група обрізала величезні дерева, які десятиліттями росли на території.

Біля входу вже стояла черга кандидатів — відео-наглядачів, патрульних, контролерів, аналітиків.

І всім цим хаосом керував один чоловік.

Оскар.

Чорна футболка, тактичні штани, навушник у вусі.
Він ішов по території швидко й упевнено, даючи команди, які різали повітря, як накази на військовій базі.

— Камеру вище, охоплення сліпе зліва.
— Перевірити стабілізатори на серверному блоці.
— Третя бригада, до огорожі! Безпека периметра в пріоритеті.
— Наступний кандидат — до мене. Швидше.

Йому не треба було кричати — його голос мав ту твердість, яку слухають автоматично.
Робітники, навіть не знайомі з ним, рухалися чітко, наче давно працюють під його керівництвом.

Кен ішов поруч, з блокнотом у руках, встигаючи записувати всі вказівки.

— Вражає, — бурмотів він. — За день перетворив будинок на оборонний об’єкт.

— Це не об’єкт, — коротко відповів Оскар. — Це має стати фортецею.

---

В цей час, у великій спальні на другому поверсі, Аманда стояла біля вікна.

Вона прокинулася від гулу.
Спочатку подумала, що це якісь ремонтники батька.
Але коли виглянула — побачила військовий рівень організації, людей у формах, техніку, те, що нагадувало радше спецоперацію, ніж звичайний монтаж.

І посеред усього цього хаосу — той самий чоловік, що так холодно дивився на неї вчора.

Він рухався з такою точністю, з таким спокоєм, що від нього ішла якась особлива хвиля — сила.
Непохитна.

Аманда не зводила з нього очей.

Хто ти такий?
Чому саме ти?
І чому… — вона ледь відчула дивний укол у грудях, — чому я хочу знати, що з тобою сталося?

Вона ніколи не цікавилась людьми.
Вона не довіряла нікому.
Вона ігнорувала всіх охоронців, яких батько приводив раніше.

Але цей…
Цей був інший.

Аманда дивилась, як він зупинив хлопця з охоронної фірми, що неправильно встановлював датчик руху, і за хвилину сам показав, як потрібно.

Як він перевіряв кожен кут.
Кожен метр землі.
Кожен провід.

Він був заглиблений у роботу так, ніби від цього залежало життя.

Можливо… так і було.

Кен підійшов до нього зі списком.

Оскар нахилився, щось коротко пояснив, а потім різко глянув у напрямку лісосмуги позаду маєтку.

Його обличчя змінилося.

Аманда напружилася.
Він побачив щось?
Знову машину?
Чи тінь?

Щось у цьому чоловікові лякало її.
І водночас — дивно заспокоювало.

Аманда прошепотіла сама собі:

— Ти… не такий, як інші.

І вперше за довгий час їй стало трохи цікаво.

Не до світу.
Не до людей навколо.

А саме до нього.

До Оскара.

---

Робота вирувала так, ніби за одну добу особняк готували до оборони під час облоги. Стук, гул, шум двигунів — усе зливалось у густий фон, який Оскар не лише терпів, а й керував ним із неймовірною точністю.

Кен подавав нові списки кандидатів, майстри з безпеки бігали з поверху на поверх, а Оскар знову і знову повторював:

— Вище камеру. Більше кут огляду. Час!

Усе йшло за планом.

Поки…

---

На територію заїхав білий кабріолет — гучний, блискучий, не до місця пафосний.

З машини, обтягнутої рожевою шкірою всередині, першою вистрибнула Сінді Дер — у сукні, що ледве прикривала тіло, з яскравим макіяжем і брязкальцями коштовностей на руках.

За нею, спотикаючись, виліз її помічник Армандо — недолугий, але вірний, як тінь.

Сінді аж скривилася, побачивши, що коїться у дворі.

— Що це за жах?!! — закричала вона так голосно, що кілька робітників аж здригнулися. — Ларі що, збожеволів? Хто ці люди?! Чому тут розруха?!

Армандо щось пискнув, вимахуючи телефоном: — Міс Сінді, може, не варто крич—

— ЗАТКНИСЬ!

Вона різко пішла до центральних сходів, але шлях їй перегородив Оскар.

Він навіть не рухнувся — просто став перед нею, мов стіна.

— Прохід заборонено, — сказав він спокійно.

Сінді завмерла на секунду від нахабства.
А потім її обличчя перекривилося.

— Ти хто взагалі такий, щоб мені щось забороняти?!

— Чоловік, який відповідає за безпеку, — суворо сказав він.
— А вас у списку зустрічей немає.

Армандо здригнувся, ніби його вдарили словами.

Сінді вибухнула:

— Ти знущаєшся?! Це мій дім! Ларі мій наречений! Я можу входити, коли мені заманеться!

— У списку вас немає, — повторив Оскар, не підвищуючи голос. — А за новими правилами ніхто не заходить без реєстрації.

— ТИ  ЗАРАЗ ЖАРТУЄШ?!
— Прохід заборонено, — повторив він рівно.

Сінді аж затрусилася від злості.
Армандо сховався за її спину, бо злякався навіть погляду Оскара.

---

На другому поверсі, у великому вікні, стояла Аманда.

Вона бачила все.

І раптом…

Вона вибухнула тихим, але щирим, справжнім сміхом.

Це був перший сміх, який вона видала за багато місяців.

Вона сперлась лобом об холодне скло, намагаючись не видати себе, але кутки губ не слухались.

— Ох, Сінді, — подумала вона. — Нарешті хтось знайшов на тебе управу.