Розділ 3

Треба запастися квітом липи на холодну пору, він чудово допомагає при застудах. Зберемо сьогодні, та до кінця тижня вже буде готове для чаю. А от ромашка потребує більше часу на сушіння, зате рятує від безсоння. Ромашка лікує усі тривоги. Тільки пам’ятай Мелісо, зрізай зі стеблами, їх приготуємо на компреси. Іще нам потрібні льняні торбинки. Мусимо взятися до шиття, бо цього добра нам завжди бракне.

- Чому не можна просто насипати в глечик?

- Не можна, Мелісо. Травам потрібно дихати, інакше пропадуть. А до того ж, торбинки шити дешевше. Знаю, що ти втомилася, сонечко. Потерпи іще трохи. Обіцяю, як поїдемо в місто, купимо тобі щось. Подумай поки чого хочеш і полічи скільки маємо полотна та ниток. Тільки не діставай кольорові тканини, це на ярмарок. Їх пошиємо взимку і оздобимо яскравими стрічками. Зелені на цілющі трави, червоні на ягоди, білі – особливий випадок, ті, що повертають молодість та красу. Пам’ятаєш?

- Білі на особливий випадок, - пошепки повторювала Меліса, зав’язуючи черговий мішечок.

- Ти щось казала? – озвався Філь.

- Ні, то я до себе.

- Не говори сама із собою, а то будеш як наш сусід-п’яничка, - буркнув на останок хлопець і повернувся до роботи. Сьогодні миття посуду лягло на його плечі. Решта ж займалася приготуваннями до ярмарку. Родина пакувала на віз усе, що можна було продати. Вони прокинулися ще вдосвіта щоб встигнути до приїзду магів.

«Іще закріпити папірчик з написом, щоб не забути, що це ромашка», - вже подумки додала дівчина охайно виводячи букви. Її робота добігала кінця, та вона все одно боялась спізнитися.

- Як гарно, - мовив Марко, проходячи повз.

- Дякую, - усміхнулась Меліса, ковтаючи дивне млосне відчуття.

 Після вчорашньої розмови їй було важко навіть дивитися на Марка. Його пропозиція поїхати якнайдалі викликала сумніви. Чи це те що їй потрібно? Чи зможуть вони бути разом не як друзі? Хлопець не вагався ані хвилини, проте Меліса не була така впевнена.

- Збираємось, хутчіше, - гукнув мельник.

- Іще кілька торбинок, - відповіла дівчина, поспішно зав’язуючи останні стрічки.

- Ти точно не хочеш залишитись? – дбайливо запитала Інес.

- Я хочу з вами.

 Меліса не любила ярмарок, однак перспектива провести два тижні в пустому домі геть її не приваблювала. Крім того, робота чудово відволікала від неприємних спогадів. І Марко був поруч, хоч важко сказати, чи це на краще. Кожен раз, чуючи його голос, дівчина відчувала бентегу, вкотре згадуючи розмову на кухні. Що як Інес дізнається? Вона могла зрадіти чи навпаки розізлитися, хтозна до чого це призвело б.

«Ромашковий чай. Ромашка лікує усі тривоги», - раптом пролунало в голові.

 На щастя, хурделиця відступила. Попри мороз, вітер і скрипіння воза, поїздка була цілком стерпною. Сніг виблискував білим сяйвом, з’єднуючись у далині із сірим небом.

- Хлопці, дивіться там за товаром, щоб нічого не погубили, - озвався мельник.

- Ото хтось зрадів би, - усміхнувся Марко.

- Ну напевно, - відповів йому батько не озираючись.

 Чим ближче вони під’їжджали до міста, тим більше возів збиралося. Уся околиця зліталась на ярмарок мов мухи на м’ясо.

- Цікаво, чи знають вони про викрадення? – сказав Філь.

- Ти про що? – здивувався Марко.

- Про те, як маги крадуть людей серед ночі, - відповів йому брат спокійно, мов якийсь жарт оповідав.

- Тихо ти, бевзю. То, певно, наш сусід випив забагато, - відказала Інес.

- Ось тому звідси й треба вибиратися, - зауважив Марко, кидаючи на Мелісу промовистий погляд, та дівчина лише відвернулася. Їй потрібен час щоб все обдумати.

 Ярмарок був помітним здалека. Вздовж широкої кам’яної дороги вишикувалися кольорові прилавки, заставлені різноманітним крамом. Продавці займалися останніми приготуваннями до приїзду магів, коли й відбудеться урочисте відкриття. Але деякі нетерплячі містяни снували туди й сюди, придивляючись товар. Меліса із тугою подивилася на двох юних дівчат, одягнутих у розкішні білі шубки. 

 Родина мельника була достатньо заможною, тож і Меліса мала теплий кожушок, кольорову хустку й вишиті рукавички. Та, дивлячись на панянок з поважних родин, дівчина мимоволі заздрила. Хотіла б вона хоч на один день відчути себе настільки ж елегантною й вишуканою мов справжня леді, так щоб усі погляди були прикуті лише до неї. Та навряд чи подібне станеться в її житті.

 Меліса тихо зітхнула, відвертаючись. Вони вже були близько. Мельник обрав великий прилавок для випічки із різьбленим дашком. Усе вже було готово, тож він разом із хлопцями вирушив на площу. Мельниківна вирішила залишитися і ніби випадково попросила Мелісу скласти компанію. Дівчина байдуже кивнула. Зрештою, що їй робити на площі? Вкотре дивитися на приїзд посланців і вклонятися їм? Краще вже наглядати за товаром.

 На превеликий подив Меліси, родина мельників окремо приготувала сусідній прилавок для неї, тож вона сама займатиметься торгівлею. Дівчині навіть стало якось тепліше на серці.

 Невдовзі прозвучали фанфари, що віщали урочистий початок святкувань. Містяни ринулися до яток, ніби голодні вовки. Десь звучала музика, лунав сміх серед шуму питань і криків. Із кожним новим покупцем настрій Меліси підносився усе вище. Бувало, проходили повз, чи відмахувались, та крам зникав, а монети прибували.

 Хлопці повернулися лише після обіду, коли змучена Меліса ледве стояла на ногах та усміхалась як мала дитина. Мельник мусив особисто бути присутнім на виплаті данини, доки лічили мішки із борошном, які він попередньо завіз до складів. Хоч усе було бездоганно, чоловік виглядав пригніченим. Глибокі зморшки на смаглявому обличчі й укриті мозолями руки виказували, скільки праці було вкладено, скільки сил і часу. Тож не дивно, що в його очах промайнув біль, коли він розказав, як віддав левову частку своїх плодів.

 Хлопці ж навпаки здавалися захопленими й наперебій оповідали про все що бачили. Як до міста в’їхав посланець, а за ним прямували інші маги із потворно різкими рисами обличчя. Ті маги мали гострі мечі й міцні обладунки, що виблискували з-під сірих плащів. Останніми йшли вози з товстими скринями, де, певно, зберігалися коштовності.