Розділ 1

Меліса прокинулася раніше. Сонячне проміння заливало кімнату, проникаючи крізь розмальоване інієм вікно. Попри наближення весни, мороз, здається, не збирався відступати, тож вилізати з теплого ліжка було надзвичайно важко. Дівчина, однак, змусила себе встати, швиденько накинула на плечі вовняну шаль й боса спустилась сходами до кухні, подумки лаючи холодну підлогу. В черевичках було б тепліше, та вона боялась розбудити когось гучними кроками. Це значно ускладнило б її замисли.

 Меліса підійшла до печі, де ледве тліло вугілля, його слабке незриме тепло ніби озивалося, манило її, відлунюючи стукотінням серця. Дівчина простягнула руку, знайоме п’янке відчуття розлилося по тілу як ковток гарячого чаю. У печі радісно спалахнув вогонь, що жадібно прагнув стати більшим, вийти за межі власної клітки, просив волі. Пальці приємно поколювало, світ звівся до танцю полум’я і ненаситного шепоту в голові, чия спрага була сильніша будь-яких слів.

 Із коридору долинули кроки, Меліса рвучко відступила – вогонь згас, мовби його й не було. Лише десь глубоко всередині свого єства дівчина відчула знайоме розчарування, що в мить повернуло її до реальності, мов подув холодного вітру.

- Доброго ранку. Ти вже прокинулась? – промовила заходячи Інес – добросерда жінка, що опікувалась Мелісою відколи та лишилась сама.

- Доброго ранку, сподіваюся, я вас не розбудила, - Меліса змусила свій голос звучати привітно.

- Зовсім ні, - Інес усміхнулась у відповідь, - сьогодні в нас багато роботи, тож мушу почати зрана.

Дівчина кивнула з розумінням, ковтаючи гірке відчуття, що раптом стиснуло горло.

- Давайте хоч поснідаємо.

Меліса потягнулась до комори, відганяючи неприємні спогади. Канапки з сиром і ягідний чай робили ранок значно приємнішим.

- Треба сказати хлопцям щоб звільнили трохи місця в шафі до приїзду Марка, - згадала Інес, не зауваживши посмішку на обличчі Меліси.

Марко був єдиною людиною, яка знала про її здібності. Тільки йому Меліса могла розповісти про нечутний голос полум’я, про його спів, тільки Марко міг так зачаровано дивитися на танець вогню і просити показати ще раз, іще. Тільки в його погляді було стільки тепла й захоплення, без якого світ став неймовірно сірим та похмурим.

Дівчина забігла до кімнати щоб привести себе до ладу. Одягнула довгу білу сукенку з широкими рукавами, здригнувшись від доторку холодної тканини, й накинула поверх неї м’яку сіру кофтину.  Із дзеркала на стіні на неї дивилась бліда постать із розтріпаним рудим волоссям.

 Інес казала, що Меліса подібна до своєї матері, така ж дрібна статура, блакитні очі й навіть перейшов у спадок кирпатий носик, злегка усіяний веснянками. Але маленьке худе обличчя із гострим підборіддям та виразними вилицями дісталось їй геть не від мами, як і колір волосся, що довелося заплести у косу аби не заважало.

 Меліса повернулась до кухні й взялася за тісто. День збору данину відбувався наприкінці зими й розпочинав довгий святковий ярмарок, який тривав до перших квітів. Таким чином люди віддавали честь магам й самі тішилися, хоч ненадовго поринаючи у вир веселощів.

 Для Меліси це завжди був час смутку й прикрих спогадів. Іще змалку їй запам’яталося бліде й заплакане обличчя матері, що кожного дня виходила на площу, чекаючи на чудо, а вечорами оповідала їй знову й знову свою казкову історію. Меліса знала її вже напам’ять, мов прожила сама, та все ж не бачила в ній нічого прекрасного, як і загалом в ідеї святкувати збору данини, коли люди віддавали величезну кількість зерна, борошна, тканин й загалом усього, що мали.

Маги теж прибували не з пустими руками, за посланцем тягнулись вози з дорогоцінними прикрасами, шкірою й хутром, і загалом з усім, чим славився їхній край. Та, звичайно ж, маги не дарували нічого просто так, а дозволити собі таку розкіш могли лиш найбагатші мешканці королівства. Люди мовчки терпіли цю несправедливість, заробляючи тільки на ярмарках продажом випічки, як на приклад, Інес. Такий порядок тривав уже не одне століття, відколи з’явилась нечисть – потвори, яких могли убити тільки маги, а люди за це платили їм данину.

- Мелісо, слідкуй за вогнем поки, щоб булки не згоріли, а я скоро повернуся, - кинула Інес,  кудись поспішаючи.

 Дівчина лише всміхнулась, вона любила бути в кухні, почуваючись як птах у повітрі. Вогонь завжди підкорявся їй, тож нічого не підгорало й не перепікалося, лиш на душі ставало легше і тепліше.

Марко теж радо допомагав матері, коли був удома. Молодші сини чомусь не сильно бралися до готування, а от старший часто крутився коло печі. Ох і гармидер залишався після нього, не вмів хлопець бути акуратним, та готував смачно, і взагалі з ним було весело й затишно. Хай як про неї дбала ціла родина, та лише присутність Марка повертала Мелісі безтурботну радість й відчуття ніби вона вдома.

- Доброго ранку, - до кухні забіг наймолодший з синів - Філь. Уже давно мав нагодувати псів й допомогти батькові, та, видно, лише встав з ліжка. Ох, і заробить він, як матір його побачить.

- Привіт, сонько. На столі лишився хліб та сир, - підказала Меліса, заглядаючи до пічки, - а ще можу запропонувати солодку булку. Як витягну одненьку ніхто й не помітить.

- Дякую.

Хлопець комічно схилився у поклоні, насмішивши  Мелісу. Юний бешкетник схопив сніданок і зник з кухні мов його тут й не було.

- Не забудь, що маєш роботу, - крикнула дівчина услід й повернулась до роботи.

Загалом, день складався цілком не зле. Меліса збилася з рахунку, намагаючись полічити різноманітні булки, рогалики, пончики й тістечка. Запах свіжоспеченого тіста, кориці й шоколаду переслідував її навіть за пізньою вечерею. За вікном сипав лапатий сніг, Марко, певно, десь затримався на ніч. Та дівчина не мала сил для смутку, її наповнювала приємна втома, що вивітрювала зайві думки, хотілося лише якомога скоріше упасти в ліжко.

  Раптом хтось гримнув у двері, потім іще раз.

- Хто це в таку негоду? – озвався мельник, підіймаючись.