Чи були раніше цивільні шлюби?

- Ну, а як же одягали наречених у ваші часи? – не терпиться молодиці.

- У магазинах весільних суконь не було. Позичали у людей. Багато хто зберігав у скринях як спадок від матерів, бабусь. Фату робили з марлі, квіточки біленькі у віск вмочали. А молоду як розфарбують – не впізнаєш! Щоки рожеві, кучерики на гарячий цвях накрутять… Пам’ятаю, виходили заміж дві дівки з одного двору, то вивішували прапор червоний – означало, що цнотливі, незаймані.

- Дівку шукали за три кілометри, - мрійливо піднімав очі до неба дід Грицько. – Було, йдемо, до глупої ночі шукаємо. Десь та найдемо!
- Щедру шукали, - підкахикує дід Андрій.

- І що – знаходили? – недовірливо закидала молодиця.
- Аякже! – зовсім розм’як дід Андрій. – Заходиш, було, в комору, там застелені нари, на них – подушки горою, прохолодно так, свіжо, на долівці – свіжоскошена травичка, а в кутку – цвіркун: сюр-сюр-сюр…

- І ніхто не ганяв? Батьки ж слідкували за своїми дочками!
- Не скрізь. Мати, було, гукає: «Діти, ідіть вечеряти!» Наливає по чарці, а сама несе ковдру до груби – гріє, щоб молодим тепліше було. Восени ж найбільше сходились.

- Треба, щоб людина людину пізнала до шлюбу, - гне свою лінію дід Яків. – А тільки так, щоб ніхто не знав.
- Значить, і раніше були цивільні шлюби? – підключаються з гурту молодята.

- Як хочете називайте, - веде далі Яків. – Треба культурно. Бо як вийде заміж, а з того чоловіка діла нема. А розходитись – Боже сохрани – не можна! Ось розкажу для прикладу.
 Привіз один свою наречену, стали жити. П’ять ночей її не займав. Вона – до матері: «Забирайте мене, - каже, - бо з цим лацюгою і дітей не наживу!»  Беруть коней, приїжджають, складають речі на бричку. А молодий виходить та гукає: «Ось, Галю, чобіток забула!» Вона повертається в хату, довго чогось вовтузиться, а тоді вилітає розчервоніла, захекана: «Мамо! Заносьте речі – я пожартувала!»

- В наші часи більше махорку курили, - поважно продовжує Яків. – А Мотя Христівна, було, назбирає після начальства недокурків із сигарет та й порозкидає біля свого двору, щоб знали, що до неї не простаки ходять…