Глава друга

Вони під'їжджають до великого особняка, подвір'я цього будинку було досить просто на в'їзді у ворота стояв величний фонтан на вершині якого була статуя ангела. В самому будинку було два поверхи. Мо Шен  поклав лисицю на ліжко..
— «Де це я?» – здивувалася вона
— Зачекай тут, я прийму душ та повернусь. – промовив Мо Шен
— Ви навіть лисицю не відпустите? – запитав компаньйон спершись однією рукою на товариша
Лисиця налякана, що ж нею трапиться коли він повернеться..
— «Ні за що! Він збирається щось зробити зі мною? Це занадто для нього!» – стурбована вона
Лисиця почала бігати по кімнаті, перекидати речі шукаючи виходу з кімнати..
— «Ні, ні, занадто небезпечно знаходитися поруч з цією людиною, я повинна втекти!»
В цей час Мо Шен в душі
— «Ця маленька лисиця була такою м'якою, я досі відчуваю її на своїх руках» 
Він підняв руку та дивився на неї..
— «Це тому мама так любила лисів?»
Повернемося до лисиці
Лисиця помітила коробочку яка стояла на столі. Вона випадково її зачепила та вона впала на підлогу відчинившись..
— «О ні, я знову щось зламала?» 
З коробочки вилетів кристал красивого голубого відтінку..
— «Що це?» – здивовано поглянула вона на незрозумілу для неї річ..
Аж тут камінь засвітився, лисиця швидко відстрибнула якомога далі та прикрила оченята лапкою. Кристал засвітився яскравіше, вона лежачи на підлозі навіть не підозрювала, що кристал розчиниться в повітрі.. вона помітила, що кристал прибрав її родзинку біля ока.. лисиця в нерозуміння, що трапилося..
— «Що тільки, що трапилося? Я відчуваю, як мене обдуває вітерець, це так заспокоює, навіть мій мозок почувається свіжішим»
Тим часом за дверима кімнати
— Молодий пане, ви вже закінчили. – промовив дворецький
— Лисиця ж не втекла?
— Я закрив її в кімнаті, як ви й сказали. Вона не може втекти.
Мо Шен тягнеться до ручки, щоб відчинити двері..
— «О, ні! Він повернувся!» 
Лисиця прижилася до підлоги..
— «Що мені робити? Що мені робити?» – стурбована вона – «точно!»
В лисиці на думці вже хитрий план втечі.. тут відчиняються двері на порозі яких стоять Мо Шен та дворецький. Вони були в нерозуміння, через те що в кімнаті безлад, а лисиці не видно.. тим часом коли вони зайшли в глиб кімнати, лисиця ставши невидимою прошмигнула через відчинені дверцята кімнати..
— Що тут трапилося?  – здивовано запитав дворецький 
Дворецький швидко прибрав кімнату, та почав перевіряти її чи де вона не сховалася, тим часом Мо Шен дивився в пусту коробку в котрій був дорогоцінний кристал подарований його мамою.. тим часом лисиця покидала його будинок..
— «Я так давно не використовувала свою лисячу форму, що мало не забула, я ж невидима!»
Оглядаючи кімнату..
— Дивно, вікна та двері закриті куди вона поділася?
Дворецький повертається до пана..
— Ця блохаста лисиця, вона викрала річ моєї матері! – з ноткою роздратування мовив Мо Шен 
— А, кристал... – шоковано мовив дворецький
— Наступного разу, коли я побачу її, я зніму з неї шкуру!
В цей час лисиця йшла пустою дорогою, не було ні одної машини..
— «Напевно, тут можна стати людиною?»
Лисиця повернулася в людську форму та почала набирати номер..
— «Прийдеться дзвонити брату...»
Через деякий час до дівчини під'їжджає чорна машина, це був її брат. Машина пригальмувала й з неї вийшов красивий молодий хлопець з шовковистим світлим волоссям та світлими очима..
— Хіба ти завтра не виходиш заміж за Хо Ланг Міна, чому ти тут посеред ночі? – запит красивий хлопець
— Ти... Ніколи більше не згадуй це ім'я...
З очей дівчини почали текти сльози, хлопець не знаючи, що робити в такій ситуації всіма силами старався її заспокоїти..
— Що? Ти в порядку, Юшан? Не плач, що трапилося?