Глава 16

Лера

Його раптові зміни настрою... Валяється, ніби соснова колода, а вже наступної миті вальяжно стовбичить під дверима. Здається, ми готові забути образи минулого...

Мої роздуми перервав протяжливий гудок, хоча на вулиці не було машин. Я швидко зиркнула і остовпіла. Позаду мене на мотоциклі сиділа Дарина, Дарина!

- Дар, чому ти тут так пізно? Хіба...

- Я у тебе також питаю, чому ти тут так пізно? Я ледь не здуріла, поки чекала тебе вдома. Потім ти мені телефонуєш, і з закладеним носом кажеш, що ти затримаєшся на роботі. Що відбувається? Ти серйозно працювала весь час? Та я твого боса до стінки припечатаю.

- Ні, там просто дещо трапилось... Це довга історія. Вибач, що з ліжка витягла, - винувато простягнула я і позичила запасний шолом.

- Ну якщо довга історія, то вона коштувала моїх годиночок сну. До речі, навіщо я тобі у суботу на роботі? - Дарина іронічним тоном питає і проводжає поворотом голови, коли я займаю заднє місце на мотоциклі.

- Я тобі все-все розповім. До речі, я дещо дізналася про Владислава Фролова. Він, здається, приватний психолог.

Дарина завела мотоцикл і ми помчали по нічним вулицям Харкова, паралельно слухаючи зустрічні пориви повітря.

Наступного ранку, прийшовши на роботу я присіла за робочим столом, розібралася з новою інформацію і підготувалася до зустрічі з "авторкою". За нашою розмовою з Дариною вночі я вирішила не розповідати про своє авторство. От просто не буду, напишу книгу, а потім... Що буде потім, потім і вирішу. Буду розв'язувати проблеми у міру їх виникнення. Несхоже на мене, але і ситуація також особлива. Дякую місіс Дісгастін, що підштовхнула мене до того, у чому я розчарувалася, ставши дорослішою. Цей світ змушує людей зрікатися своїх мрій.

І от я сиджу з Максимом Олександровичем і Дариною у залі переговорів, кожен у своєму кріслі. Він розкинув руки по підлокітникам і роздивляється мене, а Дарина вдає, ніби дуже зацікавлена угодою. Я то трохи не подумала, а підписати цей папірець як? Та на щастя, у Дарини мізки не відшибло, і вона спробувала позбавитися директора. 

- Я ознайомилася з угодою, та я маю декілька запитаннь щодо моєї книги. Будьте ласкаві, я маю запитати їх наодиниці, - вона зообразила свою янгольську посмішку і глянула у бік Максима Олександровича. Він пильно подивився на Дарину і знизав плечима.

- Добре, не буду заважати вам розмовляти, -  через кілька секунд повільною ходою рисі покинув маленьке приміщення з панорамними стінами і римськими шторами, які зараз наполовину ховали те, що відбувається тут.

Відразу після того, як він вийшов, Дарина передала ручку і угоду мені. Уважно переглянувши останню, я поставила свой розмашистий підпис - як і належить креативній та творчій людині. Деколи озиралась на двері і намагалась не нервувати. Відчувала себе, мов людина, яка робить щось злочинне. Проте відразу відкидала ці думки, посилаючись на свою добре розвинену совість. Дуже рідко я провертала трюки такого масштабу, завжди втікала від проблем, просто незвично. Так, просто незвично.

Обережно передавши папку-планшет Дарині, я розслабилась. Вона знову розкрила папку і мабуть, вдесятеро розпочала читати текст, ніби хотіла навчитися читати між рядків. Їй би у актори - так невимушено грають лише вони. У мене ледь колінки не тряслися від надлишкового збуждення, а Дарина сидить, мов королева на троні, закинувши одну ногу на іншу.

Максим Олександрович невдовзі повернувся і передав побажання гарної плідної співпраці. Дарина вишукано попрощалася з директором і підморгнула мені, жестами показуючи на свій телефон. Здається, намічається довга розмова з Дариною.

- Максиме Олександровичу, я проведу автора, - швидко кинула я і поспішила до подруги на вулицю. Якщо я зараз там залишусь, мій дах злетить при перших його словах.

Коли я вийшла, я гучно вдихнула свіже повітря, яке тут же наповнилось вихлопними газами щойно проминувшої машини. 

- Велике тобі дякую, Дар. Ти мене врятувала.

- Пусте. Мені неважко сидіти і дивитися у папірці. Ти додому, чи ще залишишся, бо можу підвезти, -     Дарина підійшла до свого мотоциклу і узяла шолом.

- Ні, я ще залишуся. Потім я поїду у центр. Пам'ятаєш, я розповідала про вечір, на який я згодилася піти?

- Той, що буде у вівторок? Добре, тоді я залишаю тебе під наглядом твого боса. Якщо він зробить щось погане, ти відразу кажи мені. Разом його овочами закидаємо, - на доказ свїх слів Дарина зообразила бойову стійку справжньої боксерки. Разом посміявшись я прокоментувала її ідею:

- Насправді він не такий і поганий, навіть піклується, - сором'язливо опускаю голову. - Але якщо щось відбудеться - обов'язково розповім. Ти мені також про свого нового знайомого розповідай. Я ж трохи того, бачу, що ти вважаєш його цікавим чоловічком. 

Кивнувши, Дарина одягла шолом і завела мотоцикл. Помахавши на прощання, я провела її поглядом аж поки вона не зникла за поворотом. 

Зайшовши до офісу, я відчула прилив енергії і позитиву. Закортіло станцювати гопака. Я  почала програвати приспів пісні, яку чула в автобусі, у голові. Там були удари барабанів, тож неминуче було уникнути кивків голови. Закінчивши хвилястою ходою біля свого робочого столу, я подивилась на порожні робочі місця. Як приємно, коли ти у приміщенні одна. Здається, ніхто не хоче працювати на вихідних. Так, крім мене і оцього чоловіка, що зараз дуже налякав моє сердечко, яке сховалось у п'ятці, бо він сидить на офісному кріслі і дивиться на мене через панорамне скло, попиваючи свій напій.

От же витріщився! Я теж можу у витрішки грати. Повторивши очима за ним, на обличчя мимоволі наповзла хитра усмішка. У відповідь Максим Олександрович підняв брову - отже, я справді зробила щось неочікуване.

Гучний матюк від птахи налякав мене. Серце вдруге провалилося і піднялося, мов іграшка йо-йо. Як я взагалі забула про папугу? 

Взагалі, чим я тут займаюся? У мене ще є кілька годин до того, як я поїду у... робочу поїздку. Буду називати це так. Я книгу писати повинна, як не як у мене кілька гарних ідей для доповнення з'явилися.