Розділ 3. Глава 15

Макс

" - Навіщо ти грав у футбол вдома, тим паче на кухні? Ти хоч розумієш, що ти міг розбити скло?

Так, я розумію. Але я не грав у футбол і навіть не торкався м'яча. Я тишком- нишком зиркнув на Андрія, який тоді саме сидів у великій вітальні на витонченному жовтому дивані і так само поглядав на мене і  розлюченого батька. 

Я пішов з кухні, не повертаючись спиною і не звертав уваги на претензії та лайки позаду.

За кілька хвилин до цього Андрій зайшов у кухню коли я різав хліб на бутерброд. Ну припекло мені перекусити. 

- Чуєш, я розповів про тебе своїм друзям, - вишкіряється Андрій.  Буде неввічливо, якщо ти не зустрінешся з ними.

- Навіщо твоїм друзям потрібен тринадцятирічний підліток? Це знову знайомі з борделей?  - напружено питаю і чекаю поясненнь. Коли я вперше рік тому почув про його знайомих, вирішив познайомитися. Ага, познайомився. Після моєї відмови ненадовго зайти у той злощасний заклад вони мене ледь не побили. Їм би нічого не завадило, якби охоронець сусіднього елітного бару не пропалював їм дірки у спині. Навчили мене обережності, нічого не скажеш звісно. - Ти хоч сказав своїм новим знайомим, що на відміну від тебе, я неповнолітній.

- Звісно, сказав, - Андрій примружився і посміхнувся, - А що, боїшся? Ну нічого, пуцьвіріньок - ти у нас мамин синочок.

Я стиснув зуби. Непогано було б прогулятися, але тільки не зі знайомими Андрія, і не у борделях. Хіба мати не знає, де провітрюється її старший син?

- Моя клепка, на відміну від твоєї, варить. Це не моя компанія, і тобі порадив би триматися від них подалі.

- Ти взагалі їх не знаєш. Вони дуже впливові і можуть допомогти піднятися у житті, - трохи тихіше промовив Андрій і скривився, - Навіщо я взагалі їм розповів про тебе? І без твоєї присутності я їх змушу мені допомогти, - його лице прийняло вовчий оскал і він вийшов з кухні.

 Повернувся вже з м'ячем. Моїм м'ячем, з яким я учора тренувався на баскетбольному майданчику. Я миттю напружився, відчувши загрозу. Він просто таки нещадно псував мені життя. 

Трохи постоявши у роздумах, Андрій розмахнувся і кинув його у мене. На щастя, я встиг ухилитися, і м'яч потрапив у стакан, що стояв позаду на столі. Неймовірно дзвінкий звук кришталю пронизав вухо. Позаду посипалися шматочки скла. Деякі боляче черкнули по ногам і спині.

Я просто застиг. Через кілька секунд щось всередині просто спалахнуло лавою- глибокою і нескінченною.

- То на зустріч з коханою, - промовив Андрій з посмішкою, але вже розгубленою. Я підійшов до нього і розпочав бійку, явно не розраховуючи свої сили проти дорослого. На гучні звуки прибігли батьки і гості які розтягли нас за вуха. Після успішного закипання і виверження лава має охолонути, чим я і займався, притиснутий до стіни, слухаючи звинувачення взагалі незнайомих мені людей лише у мою адресу.

Я  швидко пішов до своєї кімнати. Авжеж, я поганий, що мовчу про кинутий у мене м'яч. Проходячи повз спальню батьків, через невеликий отвір я почув сварку.

- Ти взагалі бачив що твій син робить? Що з ним не так? Я намагаюсь бути з ним ввічливою, а він розпочинає сварку і колошматить Андрія. Підлітковий бунт у нього, чи що? Увесь у свою матір...

Почувся гучний ляпас і видих матері. Що відбувається? Як розуміти її останні слова "увесь у свою матір"?

- Ти не маєш права ображати жінку яку ти і в очі не бачила!  Його матір ніколи не висловлювала свого обурення про тебе, навіть коли дізналася, що я одружений.

Я повільно відійшов від дверей. Його матір... Що ж, довго усі брехали і, до речі, непогано. Після короткої паузи тато продовжив:

- Я більше не можу це виносити! Ми розлучаємося!

І я не можу це слухати. Я вийшов з будинку і побіг до моєї схованки з велосипедом. Незважаючи на темноту і болючі порізи виїхав через вулицю на шосе. У голові була лише одна думка: подалі від цих людей, які лише годину тому здавалися рідними.

Поруч проїжджали і гуділи поодинокі машини, але я не звертав уваги. На вулиці була рання зима, завтра обіцяли, що піде перший сніг. Звернув з головної дороги на виїзді з міста і швидше закрутив педалями.

Позаду мене машина їхала на великій швидкості, було чутно шурхотіння колес. Підкорюючись імпульсу, я почав звертати з дороги щоб машина могла проїхати. Моє заднє колесо ніби відскочило від чогось твердого і я випав з велосипеду, гарненько стукнувшись головою. Машина поїхала далі не зменшуючи швидкості. Правопорушник, щоб його. Збив і навіть не зупинився.

Я намагався встати, але усе тіло боліло, особливо потилиця. Я не міг навіть ворухнутись, тому просто дивився вперед, тамуючи біль і страх. 

Щось холодне доторкнулося до щоки, а через кілька секунд і до носа. Розпочався снігопад." 

Прокинувся я на дивані у кабінеті. То он чому мати і Андрій так до мене відносилися, я як не як син чужої жінки. Як я міг забути чому я вийшов тоді вночі з будинку?

 Була глуха темна ніч, і хтось поруч ревів, як білуга. Хоча здогадатися неважко. 

- Ну-ну, досить вже. Все гаразд...

- Максиме Олександровичу, ви як? Ви мене так налякали! Я повернулася за ручкою, а ви тут...непритомнієте.

- Тебе не будуть шукати?

- Ні, не будуть, - Валерія гучно схлипнула, - З вами усе гаразд?

- Так, усе гаразд, - трошки я все ж прибріхав. Голова вже не боліла, але все одно було відчуття, ніби у мене температура. - Валеріє, ви...ти маєш відповісти на мої питання. Честно відповісти!

- Які питання, Максиме Олександровичу! У вас самопочуття погане, а ви мені запитання ставите? Ні-ні-ні...

- Лера, це важливо! - сопіння поруч притихло. Я змінив позу з лежачої на сидячу.