Розділ 2. Глава 7.

Макс

Широчезна двоповерхова будівля з цегляним фасадом. З учорашнього дня вона належить мені. Моя так звана нагорода, а найсправді тягар на плечі.

Батько завдячував своїй вдачі за те, що п'ятнадцять років тому він вихопив ласий шмат, тому вирішив стати акулою бізнесу. Він мав одну середню компанію, доволі авторитетну, якою сам і керував, і яку планував передати у спадок старшому брату Андрію - а також цю будівлю. Я зайшов через дубові двері, які смерділи мітками котів і глянув всередину. Ну, краще ніж я очікував. Набагато краще.

Хоч всередині і тхнуло необжитим приміщенням, меблі були чистими і підходили за кольором до  темно-коричневих стін. Усі кабінети були з мінімальним обладнанням. Здавалося, тут хтось регулярно прибирав, навіть пилюки немає.

А я " завдячував " батькові за те, що він надто багато своєї уваги приділив на мої слова " вільний час". У неділю заскочив у гості, і сказав, що сьогодні вільний. 

І що тепер маю. Крім програмування паралельно буду займатися справами майбутньої компанії. Залишилося тільки працювати до сьомого поту.

Хтось позаду мене торкається. Серце одночасно провалилося та повернулося на місце. Я обернувся. Кляте дежавю!

- Майбутній директор компашки без діла сидить, - підколов мене знайомий, Владислав. Познайомилися на вечері двох компаній. - Запрошую тебе у клуб...

- У мене немає часу, треба, гм, підготувати усе. - збрехав я.

- Друже, кого ти за носа водиш? Я змушу тебе пійти зі мною. Вважай це найпалкішим моїм бажанням.

- Добре, умовив. - зітхнув я. -  Але це останній раз, потім у мене буде багато роботи.

Здаєтьтся, сьогодні хтось з моїм лицем знову буде до ночі стирчати поряд із п'яничками і ловеласами. Зате у Влада аж душа радіє. Хтось сьогодні буде на сьомому небі, та не один.

Через кілька годин я приїхав до клубу спеціально пізніше, ніж домовлявся. Підійшовши до дверей я відчув, як там кипить життя. Іще трохи, і той омут поглине мене з головою. 

У залі шалені танці, хтось уже вливає у себе літри. Замовив у бармена мохіто і відійшов у затінок, щоб не заважати розпашілим від танцю. Поглядуючи на телефон, шукаю Влада, який наче крізь землю провалився. Ну й нехай сам розважається, навіть стирчати не доведеться.

Бачу за кілька метрів якесь напівзігнуте створіння, яке рухається  у моєму напрямку. Підійшовши до мене впритул, здається, вона, намагається випростатися, промовляє лише одне слово і впала у мене перед очами. Я вже збирався відійти, аж дивлюся,що вона мені когось нагадує. 

Бінго!

Це ж мій новий редактор! Запам'ятав тільки тому що у неї фамілія схожа на одну. Доволі кваліфікована, але, як бачу, не у плані алкоголю. Хто взагалі перед першим робочим днем гуляє з таким розмахом?

Я термошу її, а вона посміхаєтся! Доведеться її на вулицю вивести, може очуняється. Я її виніс на плечі а вона видає дивні звуки, мов рибка. Узявши з мохіто кілька кубиків, я поклав їй їх на лоб. Нарешті прокинулася! 

- Доброго ранку! Ви здається, забули, що вам завтра треба на роботу йти? - з сарказмом питаю її. Вона дивиться на мене нерозуміючими очами і кліпає. Махаю перед лицем і кажу: 

- Агов. Ви мені завтра на роботі потрібні. Чи не могли би ви відповісти мені щось?

- Хто ви? - слабеньким голосом питає. - Навіщо ви мене викрали? Поверніть мене. І раптом як запищить: 

- Ви знаєте, я сьогодні на роботу влаштувалася. Я завтра йду туди, відпустіть.

Вона мене смішить, чесне слово!

- То не ви туди влаштувалися, я прийняв ваше резюме до компанії. - повчальним голосом відповідаю їй. - Завтра я вас на роботі чекаю. Якщо запізнитеся, будете відпрацьовувати робочі години. Якщо ви ще раз повторите щось подібне без попередження, я вас звільню.

- Хто звільнить? Ви? - перекочується на живіт і б'є по полу:

- Робота моя, нікому не віддам! Не віддам, чуєте? Помру, а нікому моє робоче крісло не віддам! Кістьми полягу на роботі, а працювати буду! - і верещить, мов маленька дівчинка.

Здається, я забув що вона напідпитку.

- Сподіваюся, ваша мотивація буде залишатися незмінною. Я з вами розпрощаюся, бо у мене крім вас ще є справи. 

Я піднявся і пішов. Вже майже підхожу до своєї машини і чую:

- Геей, чортяка! Куди пішов? - Я обернувся. Вона піднялася і побіжала до мене. Невдало. Дуже.

Бачили б ви моє лице. Та я би її прибив, якби вона не була п'яна. Сподіваюсь, вона не завжди така. Доведеться їй допомогти - мені на роботі каліки або загублені не потрібні.

Я дотяг її до машини. З розуму мене зведе! Поклавши на заднє сидіння моєї чорної машини, я голосно видихнув і пішов до місця водія. Закривши за собою двері я її спитав:

- Куди везти тебе?

- Що, мене? - тицяє на себе вказівним пальцем і дивиться на мене вилупленими баньками.

- А тут ще хтось крім тебе є? - з єхидством у голосі кажу я. По іншому просто неможливо.

- А... Зараз, - дістає з задньої кишені джинсів клаптик паперу, бере мою ручку і щось старанно там виводить а потім дає мені.

Я аж в боки узявся коли побачив що вона там написала. Ой леле!

- Мені тебе в Нідерланди відвезти? - ледве вимовляю від сміху я. - Коли відпустка і гроші будуть тоді поїдеш. Ще раз конкретніше запитаю: де твій дім?

Це створіння клипає очима і дивиться на мене.

- А, то я вас переплутала з вершником, вибачаюся. Я он-тамочки живу, - тицяє мені пальцем убік. - Я як навігатор можу. Поїхали!

Через годину я зайшов до себе додому. Завтра багато планів - треба усе підготувати до успішного старту.

Беру стакан з водою, набираю у рот, і, на моє нещастя, знову згадую мою працівницю. Уся вода одразу вилітає. Мене аж трясе від сміху коли згадую її дурнувато-розгублене лице. Аж сльози пішли. Ну і редакторша ж!