Глава 6

Лера

 Досить сидіти. Підіймайся.

Як колись казав мій тато: 

 - Усі проблеми лише у нас в голові. 

Я розпочну нове життя у новій школі і новими друзями. Це буде важко, але я впораюся. І ніколи, чуєш, ніколи більше не дам себе паплюжити. Я була маленькою довірливою дівчиною тоді.

***

У п' ятому класі

 - Зарецька Валерія нагороджується почесною грамотою " Найкращий твір школи.

Щаслива посмішка. Нарешті. Якби не Дарина, - я подивилася на усміхнену подругу. Вона стояла поряд зі своїми однокласниками і підтанцьовувала, незважаючи на глузливі позирки поряд. Я дуже їй вдячна за те що вона допомогла, і досі допомагає мені посміхатися. Скільки разів вона мене виручала і підставляла себе під удар. Я їй дуже вдячна і завжди буду готова допомогти.

- А тепер запрошуємо на кілька слів переможницю конкурсу, - під аплодисментами ведуча жестами підкликає мене до мікрофону .Йой, а я не готувалася. Тут треба щось розповідати? Доведеться імпровізувати.

- Велике дякую усім вчителям, що допомагали мені, і завжди вказували мені на мої помилки. А особливе дякую я надам Катриченко Дарині, яка подала мені ідею написати твір на конкурс.

Це я ще не все розповіла. Дарина, коли дізналася про моє хобі читати книги, тягла мене по усім конкурсам і книжним магазинам, щоб я могла навчитися премудростей.

- Уявляєш, сьогодні біологічка мене покликала до дошки, - захопленно розповідає Дарина, коли закічилася шкільна лінійка, - Я їй починаю переказувати, а вона мене нахабно перебиває. Чому вона мене не дослухала? - удавано, наче не розуміючи чому, дивиться на мене.

- Мені здається, чи ти більше вчителя знаєш про будову організмів, - щасливо посміхнувшись сказала я, - Може, по морозиву?

- Напружений деньок сьогодні був. Що-що, а від морозива не відмовлюсь. Чур мені чотири кульки.

- А мені п'ять

Перегукуючись ми пішли шкільним коридором...

***

Сімнадцять років потому

- За нас, Дарино. Дуже дивує, що ми одночасно знайшли роботу. 

- То на краще. Життя йде вверх. Треба гарненько відсвяткувати у клубі. Юхууу, - Дарина, склавши долоні рупором, кричить на усю вулицю. 

- Якщо хтось скаргу напише? - стишено кажу їй на вухо. Зараз наші веселощі закінчаться сварками з мешканцями сусідніх будинків. 

- Та ну, то дрібниця. Будемо до самісінького ранку танцювати, танцювати і ще раз танцювати!

Заходимо у клуб з цікавою назвою " Плазма", і відразу долинає музика. Вечірка у самому запалі! Дарина відразу потягнула мене танцювати. Ніколи тут не була, все таке різнокольорове... Нас відразу розтягують партнери. Від мого трохи тхне, але це нічого. Чому я раніше сюди ніколи не ходила? 

Протанцювавши більше години, я геть розпашіла. Відчутя, наче по всьому тілі кипить і бурлить. Баси музики просто нещадні! Ледве протискуючись, я подалася до бару, злегка пітанцьовуючи( танцор у душі, чесне слово).

- Мені "Кроваву Мері", - замовляю у бармена і озираючись. Бачу Дарину, яка підійшла до нового партнера і притулившись до нього, дивиться на його м'язи. Здається, їй тут непогано. Мої роздуми перериває чоловік, який присів на стул поруч:

- Гей бейбі, чому одна сумуєш? - повертається до бармена, - Мені "Мартіні". -  Як справи, крихітка? Може, разом побавимся? - підморгує і повільно тягне за зап'ястя.

Мені раптом стало так бридко, що я різко висмикнулася. Здається, алкоголь вже почав діяти.

- Відпусти, - якось мляво і недбало кинула, наче зараз засну.

- Гей, не сором мене, крихітко,- знову тягне мене, але я брикнула і ледь не звалилась на підлогу. а хватка у нього залізна.

Несподівано все навколо почало двоїтися. Серце почало битися швидше. Я встала і пішла до виходу, не зважаючи на його монолог зі словами " жінки" і " недоступні". Якщо зараз не відійду від того типу, то він просто мене задушить. Несподівано я зрозуміла, що забула, де тут вихід. У голові усе було наче в калейдоскопі. Проходячи через дивани, я зачепилася за чиюсь напівоголену ногу і впала поряд із парочкою, що цілувалася. Вони навіть не звернули на мене уваги, дедалі збільшуючи свої обороти.

Ледве піднявшись на тремтячих кінцівках я знову пійшла шукати вихід. Голову почало плющити, ноги взагалі ледве трималися на місці.

" Ну і навіщо я два келиха махнула у перший же раз?"

Раптом я побачила когось у затінку і пішла до нього, примудрившись два рази впасти. Може, якщо він не зайнятий, допоможе мені тут вихід знайти. Збрешу, якщо скажу що прийшла, скоріше, доповзла. Тепер моя місія знайти його лице. Не з сорочкою ж розмовляти.

- Допоможіть...

Як вчасно я зомліла. От просто прекрасний момент.