Зима нарешті завітала в місто, і Оггі, дивлячись у вікно, радів першому снігу, що вкривав подвір'я білосніжним килимом. Відкинувши в сторону всі буденні справи, він вирвав листочок з календаря, на якому стояло 31 грудня. Це був особливий день, — день підготовки до Нового року. З думками про свято, Оггі пострибав до шафи, звідки витягнув величезну коробку з ялинкою.
Відкривши коробку, він дістав маленьку ялинку, яка одразу ж розпалася на його очах, залишаючи лише хаос і безлад навколо. Сміх мухи, яка прилетіла на звук, змусив Оггі відчути ще більший сум. Він розумів, що навіть ялинку не зможе поставити без пригод. Оггі почав плакати, ллючи сльози на залишки зеленої гілки, але раптом його погляд упав на ялинку, яка стояла недалеко від його двору.
Роздумуючи недовго, Оггі вирішив, що вирубати живу ялинку — це найкраще рішення. Узявши сокиру, він вирушив на вулицю, де крижаний вітер лоскотав його вуса. Незважаючи на холод, рішучість Оггі була непохитною. Кожен удар сокири відгукувався в лісі, немов ехо, котре лунало далеко за межами його уяви.
Та кукарачі, вічні супутники його пригод, вже були напоготові. Вони завжди знаходили спосіб зіпсувати все, що лише могли. Їхні витівки розпочалися з того, що вони спалили ялинку й розбили ялинкові прикраси, які Оггі дбайливо зберігав увесь рік. Кожна куля розсипалася на сотні осколків, немов крихке скло.
Але це було лише початком. Зробивши лісову ялинку, Оггі повернувся додому, щоб прикрасити її. Кукарачі підкралися до столу, де вже чекали святкові страви, і почали красти все, що тільки могли. Вони були схожі на маленьких злодійкуватих привидів, які зникали з їжею в тіні. Оггі не міг зрозуміти, куди поділися всі його страви, поки не помітив, як кукарачі тікали зі шматком пирога.
Однак, найбільший удар чекав на нього у подвір'ї, де він гордо спорудив сніговика. Кукарачі, як завжди, не могли втриматися від спокуси. Вони почали розкидати сніг, знищуючи сніговика, і Оггі міг лише дивитися, як його творіння перетворювалося на безформну купу. Кожен їхній жест, кожен рух викликав у нього хвилю відчаю.
Після всіх цих забав, Оггі знову повернувся до лісу, щоб вирубати ще одну ялинку. Кукарачі ж, не зупиняючись на досягнутому, продовжували свої витівки. Вони спалювали спочатку ялинку (або навіть підривали їх), а потім ховали прикраси, змушуючи Оггі шукати їх по всьому дому. Йому здавалося, що вони граються з ним, ніби в якусь складну гру, де він завжди програвав.
Врешті-решт, Оггі вирішив, що не піддасться на їхні провокації. Він зібрався з духом і почав прикрашати ялинку, яку вдалося принести з лісу. Кожна прикраса, кожен вогник на ялинці викликали в нього відчуття свята, що приближалося. Його серце наповнювалося теплом і радістю, коли він думав про те, як зустріне Новий рік.
Але час минав швидше, ніж він думав. Коли Оггі глянув на годинник, він зрозумів, що до Нового року залишилося лише п'ять хвилин. Від цього усвідомлення, його серце забилося швидше, і він поспішив з останніми приготуваннями. Він вирубав останню ялинку в лісі, залишивши лише пеньки, і прикрасив її з усією ретельністю, на яку тільки був здатний.
І ось, коли ялинка була прикрашена, задзвонив годинник, й на небі з'явився Санта Клаус. Він спустився з небес, щоб вручити Оггі подарунки, які той так давно мріяв отримати. Оггі не вірив своїм очам. Санта був справжнім, а не вигаданим персонажем із казок. Це був чарівний момент, який запам'ятається на все життя.
Кукарачі, помітивши Санта Клауса, теж вирішили попросити подарунків. Але їхні витівки не залишилися непоміченими. Санта подарував їм лише вугілля, нагадавши про те, що гарна поведінка винагороджується, а витівки залишаються без уваги. Цей урок став для них несподіваним і, можливо, змусив задуматися.
Санта Клаус попрощався з Оггі, побажавши йому щасливого Нового року, і полетів назад до своєї роботи. Оггі стояв із усмішкою на обличчі, відчуваючи, як його серце наповнюється радістю. Сльози радості блищали на його очах. Він ще раз зустрів свого улюбленого Санта Клауса, адже це було справжнім дивом.
Але кукарачі, не зважаючи на отримані вугілля, не припинили своїх витівок. Вони спробували вкрасти у Оггі його подарунки. Помітивши це, Оггі схопив мухобійку і кинувся їх зупиняти. Його серце билося від адреналіну, коли він гнався за ними по всьому будинку, намагаючись повернути своє.
Ось таке свято провелося у Оггі зі сміхом й витівками.