1. Піцерія

- Марк, я вже все вирішив. Квитки в мене, завтра виїжджаю з країни. – Богдан відкинувся на спинку дивана, нервово зиркнувши у вікно.

 - А що ж буде з офісом?

- Мені по*уй, що з ним буде. Можеш ти займатися. Дарю…

  Марк повільно відклав шматок недоїденої піци, взяв зі стола почату пляшку віскаря, плеснув спочатку Богдану, а потім собі.  Мовчки хильнув свій стопарик.

 Богдан навіть не торкнувся. Він то роздратовано щось клацав в телефоні, то неспокійно озирався навколо. Нарешті сунув телефон в кишеню своїх потертих сірих Dieselів і розгублено забарабанив пальцями по столу.

- Ти щось дізнався?  Його замовили? – Марк скривився, закушуючи лимоном.

-  Ні. Там все чисто. Самогубство.

Богдан так і не торкнувся своєї чарки. Не дивлячись на Марка, продовжив:

- Бухав в бані зі своїми  — есбеушниками. Вони пішли паритися. Почули постріл. Вибігли. А він лежить зі своїм нагородним стволом… Мізки по всій бані. 

-  Ну і хєр з ним. Чо нам за мусорів перейматися? Новий дах знайдемо. В тебе ж там є знайомі? – Марк потягнувся до піци, відірвав і кинув собі на тарілку новий великий сирний шмат.

 Богдан  глянув втомленими розчервонілими очами й різким рухом перекинув чарку. Скривився. Взяв томатний сік:

  - Ні братуха. Недобре в мене передчуття… І снилося усіляке…

Він замовк, ніби згадуючи. А потім мовби прокинувся:

 - Батя мій, покійний. Ти ж знаєш, він пройшов дев’яності. Завжди мені  говорив: 

«Бодя, якщо тобі чуйка, щось шепче, слухай її… Слухай уважно.»

Він закашлявся.

  - Він так товариша втратив. Чуйки, каже, не послухалися…  Так от моя мені говорить: Бодя  - сй*буй .

Він кинув з полегшенням зв’язку ключів на стіл.

- Так що на. Забирай. А я на*уй  валю з цієї країни.

 Трохи помовчавши, кинув також на стіл свій айфон:

-  Номер новий не залишаю. Не подумай. Не тому, що ти — криса.  Для того, щоб підстрахуватися.

 Він встав, налив ще собі повну чарку, хильнув, кинув в рот лимон. Скривився. Поплескав Марка по плечу:

- Удачі, братуха!

 І, вийнявши автомобільні ключі, впевнено рушив до виходу.

- Давай, і тобі. -  Марк п’яно тупився то на айфон, то на ключі від офісу.

  Він відкинувся на диванчик. Думки розбігалися і ніяк не хотіли сходитися докупи. Він то витріщався на апетитний задок чорнявої офіціантки, що бігала туди-сюди, то мружився від сонця, дивлячись, як по прозорій шибі вікна повзає лінива муха….

  Різкий виск гальм разом з розпачливим криком оглушливо вдарив по барабанним перетинкам. Скляна вітрина розлетілася, осипавши Марка дрібними скалками-градинами. Щось важке, скривавлене та понівечене вилетіло на  його стіл,  б’ючи посуд та  розкидаючи залишки їжі.

 Марк онімів. Серце колотилося, як навіжене. Хотів піднятися і відбігти , але ноги не слухалися і він осів лантухом назад на диванчик. Відчув, як щось тепле потекло по штаням.

  Так і сидів до приїзду поліції, ніби закляклий. Не здатний відвести погляд від очей Богдана, які з  засклянілим нажаханим поглядом дивилися на нього зі скаліченого обличчя.