Мірко

На обіді Ліка зайшла в кафетерій - простора зала, із зимовим садом, капсулами для обіднього сну. Облаштована за останнім словом прогресу та дизайну, саме місце надавало шаленну енергію релаксації, навіть після 5-10 хвилин перебування там, ти почувався у сто крат краще. Бос був людиною, яка дійсно дбала за тих, з ким працював.

Біля вікна, за округлим столиком, сидів Мірко, керуючий одного з секретних відділів управління по боротьбі корупцією, читав газету - на диво, така ще існувала у світі цифрових технологій. Бос любив таке діло, змішувати - відоме старе з новим, модерновим.

Мірко краєм ока побачив Ліку і відразу, аби зачепити:

— Хто ж це так ясно світить нам?!! Ліка! Боги зійшли до нас, бідних рабів! - виголосив чоловік.

Мірко нерівно дихав до Ліки. Вона це відчувала, але ні разу не показала жодного знаку прийняття. А на що він їй здався! Ще той ловелас, ніяк не припинить свою колекцію дурненьких дамочок, які відкривали рот і наставляли вуха, аби той їм порційно видавав солодку брехню.

Ліка аж ніяк не хотіла скривдити отих наївних пань та панянок. Абсолютно і категорично - ні. 
Сама така була. Колись. У іншому житті, де не збирав чужу мудрість, а заробляв свій досвід.
Урок засвоїла чітко і назавжди. Кому треба колекція грабель, а їй вистачило одного разу. В’їхала по вінця, напилася брудної води. Довго гріла застуджену егом ( своїм же ) душу. Тепер - закаже десятому грати в ігри придворних дам.

— Мірку, не грай вар’ята! Не уявляю тебе у ролі раба, - Ліка відрізала, але поки м’яко.
— Як служба? Йде чи спить? - швидко перевела на інше.

Варто сказати, що Мірко був тим, хто вміло йшов по головах. У них з Елею вийшла катавасія. Головна перлася на вищу позицію у його відділі, а він загравав з нею, а потім спокійно обскакав її на повороті, коли вона йому виклала ненароком всі карти. Еля ніяк не могла втямити, що ті, що у штанах, виграють у скачках на вищі посади. Для Елі це була китайська грамота - вона бігала перед начальством не те, що на задніх, а просто повзала. Часами, було просто аж бридко дивитися - як у секунду людина перетворювалася на повзуче і холодне створіння, яке лизькало чужі бутси.

А чоловіки просто домовлялися - по руках, готово. Менше слів, більше діла. Ніхто не нервувався. Саме так.