Аграфка

Ліка відносила Аграфку до тих осіб, які ніколи, за жодних обставин не приходили з порожніми руками - завжди везли з собою повні тачки проблем, але це не все - у них був свій графік і свої умови прослуховування.

— Лікуся!!! Скільки зим, скільки літ!!! - улесливий голос Аграфки раптово перервав роздуми Ліки, а також інших любителів полудневої кави.

Затишне кафе у центрі міста, з невеликими круглим столиками, вкритими білими скатертинами, із мініатюрними вазами свіжих квітів - жило своїм помірним ритмом.

День видався чудовим - осіннє небо дихало теплом, вітер шарудів опалим листям, то ж для пішої прогулянки не знайти кращого часу.

Аграфка - давня приятелька Ліки, ще з часів першої роботи, в адміністрації області. Розумна жінка, висока, статна,
її русяве каре обрамляло ще молажаве лице. Одягалася зі смаком, вишукано. Її бежеве пальто пасувало до заледве темнішої сумочки. Високі підбори добавляли святковості стилю. Сьогодні відчувалася тривога у її голосі. Смуток чіплявся за повітря.

— Вітаю, Аграфко! Замовляй собі щось до кави, сьогодні я пригощаю, - Ліка знала, що на голодний шлунок розмова не вийде, та й не буде короткою. Не бачилися все ж таки кілька місяців.

У Аграфки була одна вада - коли вона виливає тобі душу, то по умовчанню ти повинна слухати тихо. Кліпати очима дозволяється, аби лиш не перебивалась.  

Ліка вже звикла до цього, слухала, записувала у свої комірки памʼяті усілякі потрібні їй деталі, щоб потім складати два плюс два, або ж віднімати усе по порядку.

Сьогоднішня історія подруги звучала так - чи варто переїжджати на роботу в іншу область, коли в неї тут наче все склалося - Федір приїхав до неї, але робота була мрією усього життя, то ж як тепер?

Ліка слухала. Мʼякий голос Аграфки заколисував.  За вікном йшли перехожі, яким було байдуже до усіх щойно озвучених проблем. У них було своє життя та своя реальність. Ліка повернулася.

— А як ти хочеш? Чи Федір воліє переїхати разом? 
— Спитай себе прості запитання і не мудри про мрію життя, - видала Ліка.

Ліка вміла привести співбесідника до тями, наче облила крижаною водою, бо не в її натурі було маніпулювати почуттями, як дишлом.

— Ось тут і саме головне починається! - енергійно виголосила коліжанка.

Ліка як чула, не все так просто, її майже ніколи не підводила інтуїція.

—Я не хочу їхати з Федором!- видала подруга.

—Оце так, Аграфко! - Ліка такого не очікувала.

— Добре, най так, то де проблема, не їдь з ним, - Ліка включила свою раціональну частинку.

— Проблемка в тому, що він мені освідчився, а також ми недавно їздили до його батьків, - сумно ошелешила Аграфка.

Ліка слухала, дивувалася, що загалом люди не хочуть бачити себе справжніми. Міняють людину на карʼєру, а потім гірко плачуть, бо одиноко.

Кава остигла, за вікном смеркалося. Вечірнє світло огортало теплом вулиці. 
Аграфка роздумувала вголос варіанти найкращої вигоди. Ліка мовчки слухала. 
Кафе готувалося до вечора, де знову вітатиме нових гостей. Щасливих і не дуже, веселих і задумливих. Різних…