Правда

—Буся, - Ліка продовжила тихо,
— Наша проблема, що ми живемо наяву паралельно до того, як почуваємося всередині, ми робимо із життя гонитву за маревом, світом Брехні, а потім шукаємо Істину і Правду, а час пройшов, а ми все «завтра, завтра»…
— Твоя правда, все так і є, - згодилася Буся.
— Я теж в тих рядах, що живуть у вимірі брехні, і накінець прийшов Час поставити все на свої місця – я подала на розвід з Бегемотиком, - наче відрізала Буся.

Буся витримавши паузу, продовжила своє бачення Правди, що все має мати хеппі енд, значить, треба відпустити тих, кого не любиш, якби то не було боляче іншим, бо кожен заслужив на своє Щастя.

Ліка стверджувально кивала головою, радіючи за Бусю, що накінець вона вийшла на свою дорогу Істини, а тим часом в неї промайнули картинки з її життя.

«Кожен заслужив своє Щастя», як то звучить просто, а скільки за те своє щастя треба перейти, наче виграти золоту медаль на Олімпіаді.

А власне, чому треба «заслуговувати»?! 

Може краще сказати відчути і розпізнати своє щастя в присутності тієї особливої людини, з якою ти будеш вдвічі щасливішою.

Скільки разів Ліка мала відчуття, що вона майже знайшла ту людину, але завджи щось чи хтось, ніби ненароком відкривав сторінку, де був просто Кінець, де була гра почуттями, де все зводилося до терпіння, або чистої вигоди.

Життя любить сильних, але сильними стають не всі, хтось встає і йде, а хтось залишається сидіти серед хаосу обставин.