Вдома

Відкрите вікно наповнювало кімнату шумом дерев, на дворі наче збирався дощ.

— Діма, ти живий?!

Ліка спитала риторичне питання у свого Дімки, який лежав поруч і здавалося, не дихав.

— Ліка… я ожив, я дістав ту відповідь сьогодні, що всі ці роки, я поволі вмирав, я вмирав, бо не було Життя без тебе, а ти відкрила в мені нові запаси енергії, про які я навіть і не здогадувався!!! 
Ти моя Ліка-Рка.

Діма говорив повільно, цілуючи її долоню та кожний палець руки...

Ліка голосно засміялася, наче розсипала по кімнаті блискучі кульки радості:

— Діма, з тебе варто писати книжки про Спасіння Душі Любов’ю, хе-хе… навмисне не придумаєш!!!

Ліка притулилася до нього, потім закутала їх двох теплим одіялком, так можна слухати Його вічно під мелодію дощу, який добавляв ще більше романтики цьому дню.

Відчувалося, нарешті, добре, як вдома.

Ліка проснулася від якогось дзвінкого звуку розбитої посудини, який долинув чи то з відкритого вікна, чи то з кухні...
- На Щастя!!!, - Ліка подумала собі автоматично, а з кухні ( таки звідти ) майже в унісон почула голос Дімки: 
- На Щастя!!! Лікуся я тебе сильно люблю і скучаю, що не можу дочекатися, коли ти прокинешся, починаю бити посуд!!!

Ліка солодко посміхнулася, потягнулася за халатиком, і пішла на кухню, на запах чогось пресмачного, розбавленого присмаком свіжої кави та бузку, потім, ніжно поцілувавши Дімку, вмостилася на підвіконнику, і примруживши очі від яскравого сонця, спитала:

- Чи ти відчуваєш Щастя зі мною?

Діма задумливо глянув, наче його спитали, чи він готовий летіти в космос, повільно закрив очі, що відповідало за позитивне ствердження, і раптово обійнявши Ліку, твердо заявив:
- Я відчуваю Щастя+Космос Любові, ти ж питаєш це, бо знаєш 100% відповідь, чи не так?, загадковий голос Діми, перервався на ніжні поцілунки…

Питання завжди було риторичне, але вона любила слухати вголос про почуття, де його слова були голосом рідної Душі, яку вона так довго шукала...

Сонце приємно лоскотало своїм вранішнім теплом, двоє тішилися один одним, а Всесвіт радів, що добре зробив свою справу, поєднавши ці дві спраглі душі.

Ранок починався звикло, у щасті.