Еля

Ліка дзвінко стукотіла золотавими підборами - перевіряла на силу волі тонкошкірих трудоголіків шкляного глобусу.

— Заходь, Ліко, - головна ще за пару кроків до своїх відчинених дверей впізнала дівчину по її ходьбі.

—Як ся маєш дівче? - почала понеділок, зрання.

Панібратство видавало ображений настрій Елі.

—Певно Яцек знову пішов наліво, подумала Ліка.

Еля мала дві крайнощі - то хвалила Яцка-штани, що носить їй каву раз у рік до ліжка, то розповідала, яка він остання скотина, має коханку ( чергову ) і навіть не ховається. До слова - коханки чіплялися лише через гроші. Молоді та дурні ( за словами Елі ) навіть не могли отримати ніякого задоволення - Яцек вже давно дивився пів на шосту, та й навіть у молоді роки - ганяв на короткі дистанції. 

Кому доводилося слухати тії оповідки( насильно ), то мав іх приймати мовчки. Бабище ( так лагідно називав Яцек свою дружину) не потребувало нічиїх порад.

Одного разу, Моніка з другого поверху з відділу по зв’язках із пресою, не витримала і порадила головній піти до терапевта. Боже, що то було. Бабище сіло «на мітлу» і цілий місяць всіх штрикало, що з неї роблять дуру, а вона інтелігентна, вишукана і дуже ( наголосила на дуже ! ) високоосвічена пані, з порядної і відомої родини у своєму краї. Забула сказати, що Еля була націоналісткою, чи то пак ненавиділа тих, хто не родився у її ріднім краю Польски. А приїхав звідки попало, та ще псує її чисту мову. 

То нічого, що ті мали ліпшу освіту, знали на відмінно мову і будували її державу. То нічого. Бабище ніхто не брався переконувати, аби не стати перешкодою на її світлій дорозі до нагород і пам’ятників управління.

—Та все норм, Елю! Ти як? - Ліка навмисне їй Ти-кнула, аби не попасти на рейси, бо видно було, що потяг рушив без тормозів з останньої станції «зварйована хата».

—Як, як! Не бачиш - роботи до хрінища, а години не гумові!!! - високо затягнула Еля. 

—Бачу, чую і знаю, белла, - зрівняла напругу Ліка. Їй ставало по-людськи шкода це жінку, яку недолюбили ані її відомі батьки, ані її славнозвісний гультіпака Яцек. 

Їй би нормального мужчину, який би дарував квіти, давав дарунки і возив хоч раз в рік на курорт, не скупий, не той, що говорить дурню, аби прославити себе, царя на троні. Але де там. Гнилички в душі чують один одного за кілометри і паруються.

— Заледво доїхала нині до праці, - продовжила Ліка. Машин зранку, наче у всіх вихідні, а в нас лише понеділок. Але нове авто не підвело - везло на всіх вітрилах, - завершила, зробивши наголос на останньому реченні.