Офіс-менеджер

Нова робота на перший погляд не обіцяла жодних несподіванок. Типова вакансія офіс-менеджера в невеличкій компанії. Ну то звучить так офіційно – офіс-менеджер, а насправді «принеси-подай, йди геть - не заважай». Папірці, кава та нудьга безпросвітна. Плавали – знаємо. Та що ще я могла зі своєю педагогічною освітою очікувати? Ну добре, очікувати могла багато чого, та поки те очікуване-омріяне впаде на голову, потрібно теж щось їсти. Тож беремо, що дають, а потім розберемось. Наче обов’язків тут не багато, та й гроші непогані. І англійську не вимагають у вільному володінні, як ото раптом здумалось моїм попереднім роботодавцям. Отак посеред року роботи «а чому це ти Юлія вільно не володієш англійською?». А нічого, що ні при прийомі на роботу ні потім, ніхто і не питав? А тут раптом концепція змінилась, а ти не в темі. І не те щоб там час дати підучити чи ще щось… Ні ,ось так, вчора не потрібно, а сьогодні – розмовляй. Та грець з ними. Навіть якби мені і дали пару місяців на термінове приведення себе у відповідність до вимог компанії, я б не встигла. От не моє це… Скільки вчила я ту англійську вчила, і в школі вчила і в інституті, а толку – не те щоб нуль, ну десь там, близенько. Скачуються з моєї свідомості іноземні слова та правила їх написання, як вода з сала. От як інші це запам’ятовують? Чому одна й та сама літера може бути прочитана як п’ять різних, а іноді взагалі поставлена в слові так, суто для краси? Ні, можливо якби я потрапила в англомовне оточення, де ніхто ні слова українською не знає, я може і вивчилась би якось розмовляти. Може навіть швидко б навчилась, бо необхідність, то дуже гарний стимул. Та подібний квест я собі ще не наважилась добровільно організувати, і тому, не дивлячись на всі старання вчителів та викладачів, як плуталась в вимові та перекладі, так і плутаюсь.

Ну то таке, відволіклась. Так ось вийшла я на роботу. Невеличкий прохідний кабінет без вікна, стіл, стілець, комп’ютер, канцелярський набор, принтер, керівник - кругленький такий смішний дядько, що з обіду спокійно спить за робочим столом в своєму кабінеті. Мабуть гарний керівник, бо якщо все працює і без нього, то така організація процесу викликає повагу. Менеджери, бухгалтери та юристи в трьох сусідніх кабінетах для потрапляння в котрі потрібно пройти повз мене. То я тут ще й цербер за сумісництвом? Мило.

Як з’ясувалось майже одразу, всі вважають мене своєю особистою помічницею (читай рабинею безвідмовною, ага, розігнались) яка має знати, що де лежить, куди дзвонити і куди бігти аби викликати айтішника, пожежника чи аудитора, і що думає шеф, якщо його на місці немає. Агов люди, я тут перший день! Та кого ж то хвилювало. Перші пів дня я ще якось тримала лице, прикидаючись офісною дамою, яка терпляче відповідає на дзвінки і ввічливо пояснює в чому може допомогти, а в чому мені самій не погано було б розібратись, для початку. А потім в мене здали нерви! Я визвірилась на тітоньку бухгалтера, у якої зник інтернет і вона бігала навколо мене як реактивна торпеда з ввімкнутою пожежною сиреною, заламуючи руки з криками «а в мене ж звіт!», « а от Ларисочка знала кому дзвонити». Я за неї рада, та чому ж ця Ларисочка контакти нікому не полишила? Я спочатку чесно шукала краї, одночасно намагалась заспокоїти цю істеричку та залучити до питання хоч ще когось. Та де там! Всі вдавали зайнятих, а на прямі запитання, перелякано кліпаючи очима видавали «то не моя компетенція!» Чудовий підхід! Просто геніально! В мене урвався терпець. Я плюнула на імідж юної білявки, полізла сама до компа, що відмовлявся співпрацювати з жіночкою- переляком (я б на його місці б теж відмовилась), перезавантажила всю систему, перезапустила роутер, поправила дроти і вуаля – все працює. Фух! І не дивіться на мене так. Не вмію я нічого такого. То вам привиділось!

Та ледь я видихнула і відійшла від столу, як нова напасть – юристи прискакали. «Де конверти?», «Терміново!» «Апеляція горить», і вже мені знайоме «а от у Ларисочки все під рукою було». Та вони що, змовились? Торпедована інвентаризація робочого місця, шаф та столів, виявила ці кляті конверти, марки, а ще купу всього корисного на кшталт канцелярії, списку контактів всіх цих милих осіб, посадової інструкції офіс-менеджера та запаси кави для шефа, яку виявляється теж я варю. Ага, та ще й на оцій кавоварці, що схована як сейф у застінку між шафою та стіною. Угу і інструктаж мені явно ніхто не збирається провести. Чорт з вами! Скачала з інтернету інструкцію, прочитала, провела пробну процедуру. Хм, аромат непоганий і на смак наче цілком пристойна.

Варто було приємному аромату наповнити мій кабінет, як переді мною миттєво матеріалізувалась хитра така фізіономія, чоловічого роду з пропозицією і його пригостити. Окинувши візитера підозрілим поглядом, я, посміхнувшись на всі 32 (ледь вилиці не звело від старання), ввічливо поцікавилась посадою любителя халяви. Почувши відповідь, помахала перед ним пунктом інструкції, де зазначено, що каву я варю лише безпосередньому керівнику, чи на його прохання. Запропонувала спитати у шефа. Начальник саме в цей момент викотився з кабінету. Приязно посміхнувшись, помахав мені ручкою і покинув офіс. Двохметровий провокатор про каву в шефа не спитав. І чого це раптом така забудькуватість напала?

В кулері закінчилась вода, і я, не сподіваючись, що хтось мені допоможе, прийшла до бухгалтерів і ввічливо попросила інформацію з ким то у нас укладено договір на поставку води. Документ мені видали на диво оперативно. Вже непогано. Вивчила до хто тут до чого домовлявся, підняла акти, що лежали в моєму столі (цікаво, а чого це вони тут, а не в бухгалтерії?), подзвонила на фірму по поставці води і виписала чортів. Вибачайте хлопці, я сьогодні «добра», а ви самі винні, бо судячи з того, що я вичитала, воду мали привезти сьогодні зранку, але красномовний рядок пустих бутлів прозоро натякав - її як мінімум тиждень вже не було. Може з мовами в мене і не дуже добре, зате з математикою і читанням нормально. Вода прибула в офіс через годину. Акти бухгалтерія, після мого питання щодо оригінального ведення документообороту, забрала, підшила і хутко сховала.