Розділ 12

Шеду саме заклав заряд вибухівки на опору всередині будівлі. Довкола, серед уламків, лежало кілька тіл важко озброєних NPC. Останнє, третє сховище піратів у місті, на його мапі вже світилося статусом «зачищено».

Крізь брудне розбите скло він спостерігав за квадратною пустелею: за три кілометри звідси група Лайта штурмувала останній табір. Спалахи від гранат здавалися крихітними, але помітними навіть з такої відстані.

Шеду-47 підняв зі столу великокаліберний плазмовий кулемет і перезарядив його — довга, вивірена анімація зброї злегка заспокоювала. Він повернув голову в бік убитого NPC, що «затишно» вмостився у кріслі, закинувши руку за спинку. Єдиним, що видавало його стан, був отвір у склі шолома.

— Треба шукати транспорт і забиратися звідси, правда? — запитав Шеду у свого «сидячого друга», чия влучна, мертва нерухомість підтримуюче тримала руку на спинці крісла. 

***

Посеред штурму останнього табору Номі опинилася в пастці. Вона відчайдушно намагалася прорватися до своїх, пробиваючись крізь кільце ворогів, що стискалося з кожною секундою. Безперервний рух, гуркіт пострілів, спалахи плазми — усе це розтягнулося в одну болісну, шалену карусель. За якісь тридцять секунд вона вклала п’ятьох ворогів, але й сама поплатилася: штурмовий бронекостюм перетворився на згарище, сигналізуючи про критичні пошкодження.

Раптом — різкий спалах. Плазмовий промінь, на який вона не встигла зреагувати, вирвав шмат захисного скла з її шолома. Номі звалилась на землю і, ледь пересуваючи ноги, втиснулася за ящики. Під розбитим візором проступило скривлене від болю обличчя. Перед очима, на внутрішній стороні шолома, миттєво спалахнув червоний індикатор: таймер зворотного відліку запустив фінальні тридцять секунд.

— Найт! У мене мінус захист! Мені потрібна допомога, аптечка! — у голосі Номі вперше прорвалася справжня паніка.

***

— Зараз… буду, — спокійно відповів Найт по зв’язку.

Він із плазмовим дробовиком змінив маршрут і рушив до Nomi. Вороги поводилися так, ніби не очікували його з того боку. Гнітючий і потужний звук пострілів не вщухав; у повітрі спалахували світло-зелені промені. Перезарядка.

Морті з пістолетом-кулеметом тримав фланг ліворуч від Найта.

— Морті, є гранати? — запитав Найт. 

— Так, є! 

— Розкидай, я позначив!

Морті почав закидати гранати в чотири точки, три з яких не бачив за будівлями табору.

— Третю спробуй далі, — скоригував Найт.

Морті прицільніше жбурнув четверту.

— Хех… ну, хай буде і так, — у голосі Найта після вибухів почулися нотки сміху.

За мить у хід пішов пістолет-кулемет: двоє ворогів вирішили прийти привітатися з Морті особисто.

***

Номі сиділа біля укриття. Лишалося тринадцять секунд життя.

Її вже обходили троє ворогів. Перший з'явився за кілька метрів, швидко випустивши промінь, що просвистів біля самого обличчя. Дівчина відстрілювалася з пістолета, мимохіть прикривши розбиту частину шолома рукою. Наступний постріл влучив прямо в долоню, залишивши розпечений слід на костюмі.

На сцену увірвався Найт під акомпанемент невдало кинутої гранати Морті, що вибухнула високо над головою. Полетіли зелені вогники.

Вороги, які були в полі зору Номі, отримали по кілька «привітів» у голови й одразу попадали. Прилетіла аптечка від Найта. Поки дівчина лікувалася, вона бачила лише, як він прицільно стріляв у бік, звідки вона раніше тікала.

***

Шеду летів на своєму байку квадратною пустелею у бік останнього табору. Раптом просто над головою просвистіли два піратські винищувачі. Віддалившись на невелику відстань, вони почали різко розвертатися.

— Ну давай, — з ноткою цікавості сказав Шеду, спрямовуючи байк їм назустріч.

Відстань скорочувалася, а за секунду довелося ухилятися від червоних променів плазмових кулеметів. Вони били зовсім поруч, точково збурюючи пісок довкола. Останнім «привітом» стали дві самонавідні ракети.

Вибух.

Шеду лежав на піску, притримуючи рукою кулемет на грудях, і нерухомо дивився в безхмарне небо. Довкола палали уламки байка.Поруч у пилюці лежав уцілілий, недавно залутаний гранатомет. 

***

— І… куди далі? — Лайт спрямував гвинтівку з ліхтариком у темні закутки. В останній момент світло загубилося в глибині коридору. — Єво? — він глянув на подругу, що була позаду.

Єва мовчки химерно сіпалася у рваних анімаціях. Довкола неї час від часу неприємно блимали глюки.

— Ей… що це за фігня?! Єво!

— Так, ти правий, нам туд… — ніби нічого не сталося, відповіла Єва на його перше запитання, а тоді знову замовкла. — Дивно, схоже, тут якісь глюки.

— Ти в порядку? — схвильовано запитав Лайк.

Вона примружено дивилася в одну точку.

— Єво? Єво? Єво? — він монотонно і дещо комічно гукав подругу.

— Так, усе в порядку. Я провела діагностику, відхилень не виявлено. Можемо рухатися далі. Насправді у нас дуже мало часу.

«Гаразд», — подумав гравець, глянувши на годинник: 19:20. Значок оновлення вже певний час висів на 77%.

Прямуючи коридором, вони вийшли на геть порожню підземну парковку, межі якої губилися в темряві. Бетонну підлогу вкривав тонкий шар води у кілька сантиметрів.

— Двері… Єво, ти бачиш там двері? Бо нам, схоже, якраз і потрібне щось подібне.

— Підтверджую, це двері, за 150 метрів звідси. Проте тут усе виглядає аномально і перекручено.

— Підтверджую.

— Рівні проектуються або людьми, або генеруються ШІ, — додала вона. — А тут немає патернів ні того, ні іншого. Уся локація не має сенсу.

— Бачу, трохи підбішує тебе, так? Тоді зробимо що треба і валимо нагору.

Обоє швидко йшли по воді, наближаючись до дверей, які вже були менш ніж за сотню метрів.

Довкола почали швидко рухатися тіні, яких вони не встигали розгледіти. Їх ставало все більше. Гравці прискорилися.