Розділ 11

— Ах, бляха! Тут зараз буде бій міжгалактичного рівня. Он там два флоти, загальна вартість яких — такі суми, що навіть у реальних грошах там буде десь чотири… моцних нулі, — Номі обертала величезну 3D-проекцію посеред кімнати, коригуючи план відповідно до нових обставин.

Відображалася зоряна система, на околиці якої вони щойно вийшли з гіперстрибка. Команда зібралася довкола, спостерігаючи за проекціями планет, що зміщувалися та перекручувалися під напливом нових ідей Номі та Найта. На карті було позначено їхнє місце перебування та цільову планету. Поруч, біля самої планети, формувалися два величезні ворожі флоти із сотень кораблів різних класів; загальний обсяг битви втричі перевищував розміри самої планети.

— Якщо підлетимо, то вони нас не знищать?

— Навряд, Лайт. Їм зараз не до нас, — відповів Найт.

— Будемо просто у них під носом, — задумалася Номі. — Проте це не єдина проблема: здається, на квест уже злетілися кілька конкурентів. До того ж, у мене оновилася інформація, щойно ми влетіли в систему. Це місія з порятунку та знищення космічних піратів. Рівень складності — «надвисокий». Це дивно: зазвичай це рівень групових подій, а тут… Коротше, гаразд, будемо розбиратися походу. Часу в нас небагато.

***

«Койот» входив в атмосферу пустельної планети.

***

Оксид лежав на пагорбі зі своєю снайперською гвинтівкою, тримаючи на прицілі Іріса та Марі, які з автоматами стояли біля дерева. На фоні виднілося морське узбережжя, з боку якого сунули сині грозові хмари. Стрілець перевів приціл лівіше, на орду монстрів, що наближалася з-за пагорбів. Він спокійно мугикав собі під ніс якусь мелодію, а тоді почав ставити хедшоти, рахуючи монстрів одного за одним.

— Можеш ще раз їх відкинути?! — кричала на фоні Марі по локальному зв’язку.

— Ні, це вже не працює! Щось змінилося, вони перелаштувалися, — роздратовано відповідав Макс.

— 8, 9, 10. Привіт, Жизель.

Під час десятого пострілу поряд із найближчим монстром, неначе демон, з нізвідки з’явилася загадкова чорнява дівчина. Влетівши в ціль, вона ударом рознесла істоту на уламки скла, що розсіялися разом із нею.

— Один — мені, один — Жизель, — спокійно сказав Оксид.

Він зробив ще три постріли, знищивши шість монстрів.

— Як завжди, час рятувати цих аматорів. Цікаво, чи є моя… схоже, є. 

Стрілець дістав із кишені штанів блискучу карту, трохи потряс її, і та засяяла.

— Не обмежується однією, проте… угу… обмежується хвилиною… Чудово, погнали, — задоволено пробурмотів він, повертаючись до гвинтівки.

***

Коли вони наблизилися, над ними прошмигнув інший зореліт із гравцями. Команда спостерігала, як він пролетів над першими будівлями. Миттєво з’явилися спалахи — самонавідні ракети з усіх сторін почали переслідувати ціль, викручуючись у повітрі та намагаючись влучити. За кілька секунд, після сьомого влучання, корабель втратив керування, влетів в один із хмарочосів і яскраво вибухнув так, що екіпаж «Койота» побачив це навіть здалеку.

— Бачили? — здивовано запитав Морті.

— Бальтазар, повторювати це не треба, давай правіше, — скоригувала плани Номі.

— Зрозумів.

Їхній зореліт обережно залетів у місто за новою траєкторією.

— Здається, наче все добре, — додав оптимізму Бальтазар.

Але тут з’явилися спалахи — поки що лише кілька.

— «666», слухай уважно! Тут має бути периметр їхньої ППО, потрібно прорватися вглиб міста! 

— Єс, шеф! — бадьоро відповів Бальтазар, готуючись проявити всю свою майстерність з авіасимуляторів, щоб вразити друзів.

Минула хвилина. «Койот» ішов досить непогано: ухилився десь від двадцяти ракет, отримавши лише два влучання. Бальтазар маневрував поміж десятками понівечених верхівок будівель, у які безперервно врізалися ракети. Зрештою, він віртуозно пролетів попід хмарочосом, що сперся на інший, і нарешті вилетів із зони дії NPC-ППО.

***

Стів чекав, поки востаннє на сьогодні перезавантажується його «Journey». Він стояв перед плазмою, схвильовано жуючи бутерброд, і спостерігав трансляцію з невеликим пінгом: «Койот» приземлявся в центрі міста, посеред величезної квадратної пустелі, оточеної зруйнованими будівлями. Він мимоволі задумався про логіку левелдизайну: під сотнями метрів піску теоретично колись був великий парк або щось подібне.

«Journey» блимнув. Стів поставив трансляцію на паузу і напнув окуляри віртуальної реальності.

***

Лайтнінг вийшов по трапу; його миттєво засліпило яскраве сонячне світло. Коли спецефекти розсіялися, він побачив свою команду в повному складі.

— Здається, завтра буде сорок дев'ять днів, як ми познайомилися. Рівно сім тижнів, — сказав Лайт, розглядаючи будівлі на горизонті.

— Справді, треба буде це якось відзначити, — додав Найт.

В інтерфейсі гравця раптом з’явилося завантаження у невеликому кружечку зверху.

— У вас теж це?

— Так, Лайт. Це славнозвісне оновлення почалося. Тільки б воно не заглючило, бо тоді наш квест піде по одному місцю. — почав щось жувати Найт

— Слухайте, набої ж мають автоматично додаватися до зброї, так? — невпевнено запитав Бальтазар.

— Ти що, не взяв набої?

— Номі, я переважно тут пілот!

— Гаразд, нема часу сваритися, залутаємо якусь зброю вже тут, — перебив містер Найт. — Отже, повторимо швидко план. Лайт займається своєю справою: прямує до секретної квестової точки й активує її. Морті, Найт, Єва, Бальтазар і я будемо зачищати по черзі піратські табори в цій пустелі. Схоже, деякі вже були зачищені іншими гравцями, проте їх або знищили, або щось іще, бо квест досі активний. Основна задача — зачистити ще три табори й знайти в одному з них важливого полоненого. Є також додаткові задачі в тих «кам’яних джунглях» на горизонті, але в нас на них немає ні часу, ні ресурсів.