Розділ 9

Недільного ранку Номі вже 20 хвилин завзято водила екскурсію для Бальтазара, Морті та Містера Найта усіма закутками щойно відкритого казино, нахвалюючи свою покупку. Сотні NPC уже радісно просирали час і гроші за автоматами та гральними столами.

— Тож на це пішли всі наші гроші? — запитав Морті.

— Ні, я ще трохи своїх доклала.

— Яхту ми вже не купимо, так?

— Нє.

— Ясно. Піду туди… Що це там? Бар? Добре.

Морті засмучено поплентався до барної стійки.

— Це нормально взагалі? Стараєшся, щось робиш… — Номі глянула на Найта й Бальтазара. — Ех.

Махнувши рукою, вона пішла до дверей з написом «Тільки для персоналу». Найт і Бальтазар залишилися стояти посеред рядів ігрових автоматів.

— Я напевно піду. У мене там ще півтори серії серіалу на x2, — сказав Найт.

— Ти зранку серіал дивишся? — здивувався Бальтазар.

— У мене десята вечора.

— А… ок.

Містер Найт відключився, зникнувши.

— Блін, ми що, всі посварилися чи… — Бальтазар кілька разів озирнувся довкола. — Як же це все задовбало! Я… я точно звільнюсь! 

Зітхнувши, він швидко сів за ігровий автомат поряд із привітною бабусею, яка лагідно до нього усміхнулася.

***

Лайтнінг незграбно входив у занос на щойно купленому у світі «Гангстерських вулиць» Chevrolet Corvette 1993 року. Він невміло смикав кермо то в один бік, то в інший, входячи в поворот на міському перехресті. Поряд сиділа пристебнута Єва — вона смикалася, наче на рок-концерті, і з мовчазним докором дивилася на водія.

— Подобається?

— Так, дуже гарно! — ввічливо відповіла пасажирка, киваючи головою.

Надихнувшись згенерованою відповіддю своєї ж ШІ-подруги, Лайтнінг віртуозно увімкнув дабстеп, показово викрутивши звук на аудіосистемі на максимум. А тоді натиснув на кермі «нітро», промчавши напівпорожніми вулицями зі швидкістю 280 км/год, оминаючи машини NPC.

***

Іріс повільно й обережно йшов поміж красивих високих хвойних дерев. Попереду, над полем, левітувала та сама білявка. Помахом руки вона рухала сонце по небу.

— Марі.

Вона розвернулася до нього.

— Пам'ятаєш, я казав кілька місяців тому…

Дівчина різко спустилася на землю і швидко підійшла до нього.

— Ти нормальний? Пів року від тебе ані слова, потім ти приходиш ніби якийсь сталкер. А наступного дня просиш: «Допомагай!».

Вона емоційно махнула рукою, і сонце у неї за спиною почало обертатися шалено швидко: сходило і заходило, знову і знову.

— Можливо, я і справді… — Макс підбирав слова, намагаючись не відводити погляду, хоча спалахи сонця у його VR-окулярах ледь не викликали епілептичний напад.

Марі підняла праву руку, і сонце зупинилося десь на світанку.

— Справді що?

— Справді забув про двох найцінніших людей, з якими ми разом пережили все. Те, як ми підтримували Оксида, коли в нього народилася донька. Те, як ми намагалися знайти слова, коли в тебе помер батько. А ще, здається, часто бувало, що двоє витягали третього з депресії у різних комбінаціях. — Він лагідно засміявся. — Мені вас двох справді бракувало.

Вона зітхнула:

— То що… твої божевільні теорії? Якась із них справдилася?

— Зараз я маю десь 80% сумнівів, і мені потрібно усе твоє «залізо», щоб спростувати решту 20. Або ні.

— Ого… Оксид із нами?

— Я бачився з ним у Новій Європі вчора. Він казав, що дуже нас любить, але в нього купа справ і взагалі він уже на пенсії.

— Отже, цього разу ми вдвох. Я дуже сподіваюся, що в результаті ти не спалиш мені всю систему. Мій проклятий «Джорні-3» досі десь на горищі, у батьківському будинку, лежить.

— А я свій продав, прикинь.

— Клас. Це хтось зараз виставляє таймер на годину, аби пограти, і згадує тебе добрим словом.

— Я в цьому не сумніваюся.

— Ок, дай мені трохи часу зробити бекапи.

Вона різко повернулася обличчям до сонця.

— Що в тебе за проєкт?

— А, це я тут лише перевіряю фізику окремих об'єктів. Новий проєкт для «Джорні». Думаю, скоро зарелізять. Враховуючи масштаб, це буде справді щось грандіозне, Макс.

***

— Враховуючи час, проведений за кермом, а також кількість нецензурної лайки, можу підсумувати, що ти покращив навички водіння у цьому світі, а також значно прокачав рівень на цьому транспортному засобі, — похвалила Єва Лайтнінга, поки вони виходили з машини перед головним входом у казино. 

— Взагалі, такий самий одяг можна було і не купувати. Якось занадто… офіційно, — зауважив Лайтнінг.

— Але ж машину ми купили таку саму, я вирішила поки не розривати наш образ.

— Логічно… Але, враховуючи вчорашні події, це відчувається, ніби ми приперлися надранком з якоїсь п'янки.

Гравець і його ШІ-подруга повільно прогулювалися гральною залою повз ігрові автомати.

— Скажи, а мої друзі будуть бачити, що ти… несправжня людина?

— Ага?

— В налаштуваннях зараз увімкнено видимість для друзів, але я можу вимкнути для всіх, якщо бажаєш.

— Ааа… Так, — різко вирішив Лайтнінг.

— Усе зроблено.

У цей момент їх обох помітив Бальтазар, який саме виграв на автоматах 400 монет, закінчивши своє випробування удачі з результатом -32 500. Він швидко підбіг до Лайтнінга.

— Лайт! Де ти так довго був? Усе пропустив.

— Та я взагалі тут і був. Щось уночі не спалося, вирішив трохи поганяти на машині. А що сталося?

— Здається, наша дружна компанія пересварилася, і схоже, якщо нічого не робити, то скоро ми зовсім розпадемося. А це хто? — Бальтазар уважно подивився на Єву.

— Привіт, мене звати Вів'єн. Я подруга Лайта, приємно познайомитися.

— Ну, друже, у тебе прям талант знаходити тут цікавих людей, — похвалив Бальтазар Лайтнінга, привітно тиснучи руку Єві.

— Тож Номі витратила всі гроші на казино? — втрутився в їхню інтимну розмову Лайтнінг.