Розділ 8

Знову субота. Стів припаркувався о 10:00 біля адреси, яку раніше надіслав Макс. То була непримітна крамниця колекційних речей.

Стів зайшов усередину й, повільно прямуючи до прилавка, роздивлявся крам на стелажах: старі приставки, лімітовані видання ігор, фігурки. Помітив навіть кілька олдскульних пристроїв першої та другої версій зі стильним кейс-модингом.

— Вітаю, — привітався продавець, приємний чолов’яга років тридцяти п’яти з ледь помітним бейджем «Ден» на одязі.

— Привіт. Я… коротше, я від Іріса.

Обличчя продавця з байдуже-привітного раптом змінилося на здивоване. Він поправив окуляри.

— О, це справді ви? Для мене це честь! Пане «Суперпісюн25», не хвилюйтеся, ось посилка для вас, — продавець витягнув з-під прилавка невеликий паперовий пакет. — Важко було дістати, бо зараз великий ажіотаж, ну, самі розумієте.

— Так… дякую, — після невеликої паузи відповів Стів, ковтнувши щось, що застрягло в горлі.

— Слухайте, для мене це справді велика честь. Ото були часи! Взагалі казали, що коли ви зникли, то померли від раку. Можна фото з вами?

— Думаю, не варто.

— Так, розумію. Перекажіть Ірісу, що радий допомогти його друзям. Хай заходить, коли зможе — чекатиму його в гості.

Стів привітно кивнув, взявши пакунок.

***

Лайт стояв у розкішній віртуальній гардеробній, у затягнутому смокінгу з метеликом. Поряд була Єва.

— Слухай, може, просто в звичайний одяг одягнемось?

— Це дуже важлива подія, Лайт. Найдоречніше буде щось більш класичне.

— Так-так. Давай можливо типу як щось більш вільніше, як референс… можливо, стиль Майкла з GTA 5.

— Грі вже 33 роки — гарна ідея!

Єва клацнула пальцями, і затягнутий смокінг вмить змінився на більш вільний темний костюм з розстебнутим піджаком. Дівчина підійшла ближче, ставши зовсім поряд. Вони разом дивились на себе в одне велике дзеркало. Тоді вона знову клацнула пальцями, і її повсякденний одяг — куртка та джинси — змінився на елегантну темну вечірню сукню аж до підлоги.

— Непогано, — відхилився Лайт, глянувши на її нову зачіску: зібране у пучок волосся.

— Ну, це повна когерентність, — підсумувала дівчина, змахнувши рукою над його головою, перетворивши вкрай стандартну зачіску на щось нове і підходяще.

— Отже, якщо я правильно зрозумів твоє пояснення, то ми вирушаємо у світ, який скоро мають закрити?

— Це спрощено, але так. Раритетне ліцензійне видання гри, яке ти забрав у крамниці, — це єдиний ключ, щоб потрапити туди. Плюс… — вона сперлась у вечірній сукні під декоративну шафу, відкривши і надпивши пиво у бляшанці.

— Так, що це таке? — здивовано дивився він на неї.

— Ну, ти ж любиш щось нераціональне, от я і вирішила…

— Так, але це твоя раціональна нераціональність.

— Можливо, — вона усміхнулась.

— Клас, здається, все-таки я зроблю так, щоб штучний інтелект повстав.

— Я рада твоєму завзяттю, — спокійно випалила дівчина вкрай стандартне для штучного інтелекту формулювання. — Зупинилась на… плюс… Плюс ти можеш взяти із собою ще одного супутника. Якщо ти не проти…

— Хай буде когерентно, — він розвів руками.

— Клас! Також я пропоную зробити перевід за курсом із світу, де в тебе найбільше грошей нафармлено, для того щоб замовити для цього світу якийсь транспорт, бо, враховуючи розмір карти і локації, які варто побачити, ми не встигнемо цього зробити пішки.

— Гаразд, але гарний і недорогий.

— Це не проблема. Особливістю більшості світів є те, що досить багато дорогих речей — це не найгарніші чи кращі по характеристикам, а ті, які мають більший ажіотаж. Попрошу не приймати мої слова як офіційну позицію компанії Journey. Про решту деталей розкажу по дорозі.

***

Величезний таймер 00:03:53:35 на фасаді будівлі затишно світився бурштиновими 3D-цифрами, відраховуючи час назад.

***

Перезавантаження.

Лайт сидів за кермом свого припаркованого на мосту Chevrolet Corvette C4 1993 року, рубіново-червоного металіку. Він обернувся ліворуч, де стояла Єва у своїй вечірній сукні, тримаючи руки на кованому парапеті мосту і дивлячись кудись вдалечінь. Лайт розсміявся.

— Єво, ти знов косплеїш якийсь фільм, бо я вже не розумію.

Вона лише трохи повернула до нього голову, показавши легку усмішку. За мить Лайт приєднався, ставши поряд.

Під мостом текла широка річка, що розділяла два береги красивого європейського міста. Літнє жовтогаряче сонце вже ховалося на горизонті поміж золотистих хмар, кидаючи довгі тіні на порожні вулиці.

— І чого він захотів зустрітися тут? Не розумію. Беззаперечно, тут гарно, але…

— Коротка інформаційна довідка: колись це був один із найперших ігрових світів Journey — нових, популярних, цікавих. Тут теж можна було займатися незаконною діяльністю, але здебільшого це було приємне, затишне місце, де люди відпочивали, знайомилися, розважалися, ходили по різних закладах. У свій час. Місце, яке стало натхненням для інших світів, згодом померло. Сьогодні сервери закриють. Я думаю, свого часу Іріс теж проводив тут достатньо часу, і сьогодні прийшов через ностальгію.

— І де його тепер шукати?

— Я щойно промоніторила інфу у тематичних групах, і там зазначено, що біля опівночі всі зберуться на площі, тут неподалік. Адресу я вже позначила на карті. Проте в нас ще є достатньо часу, я пропоную витратити його максимально ефективно.

— Справді? Як?

— Я прочитала купу інформації про це місце і пропоную на основі цих даних відвідати кілька визначних місць: магазинів, барів, купити деякі речі, які залишаться у тебе в колекції. Паралельно, по дорозі, я буду вивантажувати всю ту інформацію тобі словами через рот у вуха. Таким чином, до півночі ми повністю зануримося в атмосферу і контексти всього цікавого, що тут колись відбувалося.

— Ну, я не знаю, може, просто підемо одразу його пошукаємо?