Розділ 7

Минала середина п'ятого тижня відтоді, як усе це почалося. Стів зайшов до квартири, схопив VR-окуляри, надягнув їх, але вже за мить розчаровано зняв і кинув на диван.

Десь тоді ж Емма відписала, що не зможе прийти, але пообіцяла, що наступного місяця обов'язково це зробить.

***

Вечір п'ятниці. Після робочого дня Стіва день Лайтнінга тільки починався.

Годину назад їхня ватага із трьох десятків рандомних вершників прибула до самотнього замку, що знаходився східніше, недалеко від лінії фронту. Знаходився на ключовій дорозі, що вела до найбільшого міста у цьому регіоні.

Годину назад тут було досить спокійно і ніщо на їхній літній ранковій дорозі повз пшеничні поля не віщувало поганого.

Лайтнінг і Морті швидко йшли внутрішнім двором замку, топчучи багнюку під зливою. Поповнивши запаси стріл, вони із луками наближались до муру, паралельно слухаючи, як Бальтазар через discord зв'язок лаявся, бо не встигав лагодити все, що ламали в облозі замку вороги. Решти друзів із їхньої компанії не було.

Обережно оглядаючи все за укриття на мурі, Лайтнінг і Морті побачили перед замком, під синіми хмарами, величезний облоговий табір, що розкинувся довкола замку, і кількасот гравців, що готували нові і нові хвилі нападу у спробах пробитись всередину.

— Ми тут не втримаємось, Лайт, в нас тут аби було 250, а їх сьогодні має бути до двох тисяч.

— Ми вже досить довго наче тримаємося, враховуючи їхню перевагу. Тож цього разу будемо косплеїти героїчних лицарів самотнього замку до останнього.

— До респауна, — задумано додав Морті. — Всі чули? Ми сьогодні будемо битись з усіх сил, і ніхто тут не пройде! — закинув він ще й мотиваційну промову до всіх, хто був поряд на стіні, почувши у відповідь поодинокі, не надто життєрадісні «угукання». 

— Чуєш? А ти не хочеш допомогти взяти інструменти, покрафтити трохи стріл чи піти допомогти полагодити требушет, бо зламався? — озвався через зв'язок Бальтазар.

— Що таке требу…

— Катапульта! Ти взагалі скільки настріляв там з тим луком?

— Ну… настріляв. Трьох.

— А Номі настріляла б більше. Лайт? 

— Та я теж небагато, їх ще і толком не було.

— Скільки?!

— Вісьмох.

— Вісьмох? Ти чув, Морті? Цілься краще! І взагалі, хлопці, мені тут не дуже прикольно усю битву в катакомбах сидіти і клепати стріли. В мене взагалі титул є. Так що робіть щось!

— Ясно, шеф, не переживай, зараз все буде, — заспокоїв Бальтазара Лайт. — Морті, йди поговори з тим своїм знайомим малим, начальником форту, хай переведе нашого спеціаліста.

Гравець провів поглядом Морті вниз по сходах, а тоді натягнув тятиву свого лука, вицілюючи ворожих гравців, що були найближче.

Дивом протримавши оборону до світанку наступного дня — або дві звичайні години — оборонці були злі і зневірені. Припаси закінчувались, допомоги не буде. Більшість уже прийняла поразку, проте у якийсь момент у цьому відчаї з'явилось нове відчуття об'єднаності, яке не мало жодного логічного сенсу. Менше сотні гравців, що обороняли замок, відбивались, роблячи неймовірні речі, завдаючи ворогу вкрай дошкульних втрат.

Ретельно прицілившись, Лайт випустив зі стіни останню стрілу, знищивши скілового ворожого арбалетчика, що підібрався близько під мури. Це була остання стріла на весь замок.

— Супер, таки дістав цього, — крикнув Морті поряд.

— Так, але тепер у мене теж нема стріл.

— Ні в кого нема. Якось ми не прорахували цей момент.

Лайт бачив, як у глибині ворожого табору формуються загони: сотні і сотні гравців збираються для останнього штурму фортеці.

***

Стіву прийшло сповіщення про повідомлення від Іріса: «Привіт, треба поговорити, завтра ввечері о 20:00. Ось адреса, тобі потрібно під'їхати і забрати дещо, скажи, що ти від мене, тобі все пояснять».

***

Над головою Лайта пролетіла вогняна куля, яку прицільно запустив Бальтазар із катапульти, щось віртуозно крикнувши, задоволений новою посадою. Вона дуже чітко залетіла у передні барикади облогового табору, де ховалися четверо лучників.

— Лайтнінг, тут знову Містер Найт на зв'язку, і він каже: в нього гарні новини.

***

Номі стояла посеред безлюдного просторого казино, яке щойно придбала за купу грошей. Вона задоволено оглядаючись, крутнула запилену рулетку поряд, видавши кумедний писк від захоплення.

***

Містер Найт був у перших рядах величезного загону елітної кавалерії, що налічував близько семи сотень кіннотників. Це були професійні гравці, що спокійно і холоднокровно наближалися стіною до цілі. Командири по зв'язку віддавали чіткі накази про краще розташування. На шляху значна частина групи із близько 300 вершників відділилася, попрямувавши вбік. Попереду вже виднівся замок і облогове містечко перед ним.

***

Стів вимкнув мікрофон і захоплено розсміявся, сидячи на дивані.

***

— Це вже добре, я думав, нас покидають, — говорив Лайт, вдивляючись у сили союзників, що лавиною грізно сунули з горизонту.

— Схоже, в них там змінилися плани. Глянь, вони розділяються, хочуть ударити з двох боків. Але в таборі теж не ідіоти, вони готуються до удару, — коментував перебіг подій Морті.

— Якби ми зараз зібралися і вдарили з третьої сторони, то серйозно б їх дезорієнтували. Проте в нас уже нічого не залишилося, лише… коні, — озвучив свою ідею Лайт і тут же сам її відкинув. 

— Можна сформувати невеликий кавалерійський загін. Це ідея. Я передам начальнику гарнізону, хай оголошує збір і приведу нам коней.

— Гей, що ви там робите? У нас тут прорив, зараз десяток дістануться до катапульти і знищать її остаточно! — у паніці кричав Бальтазар.

— Я тоді на допомогу, буду чекати у дворі перед брамою, — говорив Лайт, збігаючи сходами одразу за Морті.

Вони розділилися, рвонувши в різні боки.