Розділ 5

Лайт стояв в елітному автосалоні у світі «Гангстерських вулиць».  Єва була поруч у чорних окулярах, куртці та джинсах. Перед ними вишикувалося кілька розкішних спорткарів. 

— Зважаючи на ціновий діапазон, який ти вказав, і вибір у цьому автосалоні — це найкраще за технічними характеристиками.

— Так. Але мені не подобається. На якому місці он та, ліворуч?

— Далеко.

— Технічні характеристики, циферки, циферки… Де ж тоді простір для… — трохи роздратовано не міг підібрати останнє слово Лайт.

— …Для того, щоб купити он ту машину ліворуч і їхати нею цього вечора під вогнями нічного міста, не думаючи ні про що? — замріяно доповнила Єва.

— А ти шариш.

Лайт швидко їхав на новій машині нічним містом. Єва сиділа поруч на пасажирському.

— Знаєш, Лайт, я проаналізувала твою ігрову поведінку і на основі цього хочу порадити тобі… повернути ліворуч на наступному повороті. Тому що там багато гарних неонових вивісок і трохи охайних кущів і квітів; якщо проїхати з певною швидкістю, а також під супровід підходящої музики, тобі залишиться приємний спогад.

— Гаразд, не буду сперечатись, — відповів Лайт і, знизивши швидкість, плавно повернув кермо.

Вони повільно в'їхали на невеличку вулицю, яка дійсно була всіяна неоновими вивісками від різних закладів. Одразу відчулась якась святкова атмосфера.

Єва змінювала радіостанції у машині. Зупинилась на одній і трішки голосніше викрутила звук. Timecop1983 - Closer доєднався до їхньої поїздки на 2:35.

Гравець проїжджав під цими вогниками, намагаючись якомога детальніше роздивитись кожен. Усе здавалось створено тут у рази детальніше, ніж решта світу. Єва, схоже, була права. Вони обоє на мить пересіклись поглядами і захопленими усмішками, щоб продовжити знову роздивлятись цей маленький світ у світі.

— Як ти знайшла це місце? — запитав Лайтнінг, сидячи за столиком кав’ярні на вулиці.

— Чесно? Мені знадобилося кілька секунд, щоб перевірити Вікіпедію. Проте набагато складніше було зрозуміти, чи сподобається воно тобі, — відповіла Єва, тримаючи в руках чашку кави.

— Тож тепер ти знаєш про мене все? Є перелік місць, де мені сподобається, а де ні? Знов ця… Що таке клаустрофобія?

— Клаустрофобія — це психологічний розлад, який проявляється сильним страхом перед замкненими або тісними просторами.

— Бачиш стіни із цифр навколо мене?

Єва відвела погляд убік:

— Бачиш вивіску навпроти через дорогу? У неї літера «ф» блимає.

— Ти змінила тему?

— Тебе злить те, що я тебе знаю.

— А тебе злять статистичні аномалії?

— Насправді у цій деталі багато сенсу. Вона блимає не тому, що зламана, а тому, що «говорить». Левел-дизайнер перед тим, як його звільнили, створив це місце і залишив багато різних «пасхалок» по всьому місту. Одна з них — ця літера, що блимає азбукою Морзе і каже: «Хай щастить, веселись!» — кумедно процитувала останню фразу Єва, трохи нахилившись уперед.

— Вважаєш гарним виключно те, що прораховано?

— Я думаю, так.

— Тоді навіщо ти сміялася, коли ми вперше заїхали в це місце?

— Щоб доповнити атмосферу для тебе.

— Тоді я помилився і знову вважаю тебе просто нецікавою, красивою ходячою енциклопедією. Як мені скасувати підписку?

— Для того, щоб…

— Стоп! Ти ж розумієш, що коли я скасую це… Як це працює? Ти просто зникнеш? Тебе нічого тут не турбує?

— Ти можеш будь-коли скасувати підписку. 

Лайтнінг мовчки дивився на неї з порожнечею всередині, що поволі збільшувалася. 

Він різко підвівся з крісла і вийшов на порожню проїжджу частину. Озирнувся, кілька разів покрутився на місці й попрямував геть. Вихопив з інвентарю пістолет і випустив усю обойму в електричний щиток у провулку навпроти.

Квартал миттєво поринув у морок. Вулиця, що секунду тому сяяла яскравими вивісками, згасла. Єва так і залишилася сидіти за столиком.

Лайт повернувся. Він завмер посеред темної вулиці з розрядженим пістолетом у руках.

— Єво, сонце моє логічне, можеш, будь ласка, підійти сюди?

— Ну, напевно, я трохи ображена на тебе.

— Гаразд, тоді можеш ображено підійти сюди.

Єва підійшла і нахмурено стала поруч.

— Тож, Єво, я хочу вибачитися за все, що сказав. Це було занадто грубо з мого боку.

— Ну, тоді я, напевно, вже можу не ображатися, — спочатку із сумнівами, а потім упевнено закінчила вона.

Він пильно дивився на неї, трішки усміхнувшись:

— Скажи, тобі подобається зоряне небо, що просто зараз над нами?

Єва глянула вгору.

— Можеш, будь ласка, за п’ять секунд назвати подумки всі зірки, що ти бачиш?

Дівчина почала швидко переводити погляд з однієї точки на іншу.

— Три, два, один… Розряд, — тихо сказав він, нахилившись і випередивши ліміт, який сам же їй і встановив, на якусь мить.

У цей момент активувався опівнічний скрипт, що полагодив розстріляний електричний щиток. Вулиця навколо них знову засяяла. Єва припинила рахувати й озирнулася, розглядаючи вогні довкола.

— Ну як, достатньо хаосу, аби пацієнт «ожив»? Усе для тебе.

— Мушу визнати, це все досить… концептуально. Але якщо ти думав, що таким чином мене «хакнеш» і я стану якимось неконтрольованим ШІ, то, на жаль, воно так не працює.

— Мені достатньо зараз тієї ледь помітної і логічно непотрібної усмішки, що в тебе на обличчі.

***

Посередині наступного тижня Стів мив посуд після вечері, коли хтось подзвонив у двері.

— Привіт. Я тобі дзвонила, чого не брав трубку? — з докором привіталася симпатична блондинка, що стояла на порозі.

— Привіт, Емма… — трохи байдуже відповів Стів. — Мабуть, не ввімкнув звук, коли ставив на зарядку.

— Можна зайти?

Стів на мить задумався:

— Так, добре, заходь.

Емма впевнено попрямувала до вітальні, роздивляючись деталі інтер’єру: