Розділ 2

Кілька покинутих дерев’яних хаток біля лісу. Лайтнінг повільно ішов, дивлячись на забаговану курку, що уважно витріщалася на нього, стоячи у вікні. За рогом почув чийсь голос. Вилянув за хати, утримуючи меч напоготові. На купі колод біля зарослої дороги сидів лицар-союзник Бальтазар 666. Його екіпірування було пошарпаним і брудним, виглядало так, ніби він пережив не одну битву.

— Я зробив. Я зробив усю роботу, усі його додаткові прохання! Що? Я три дні підряд затримувався десь майже на дві години, і про це чомусь ніхто не згадує…

Стів уважно слухав, напевно досить незвичну тут телефонну розмову.

Звідкись з’явився ворожий солдат із сокирою. Він побачив Бальтазара і вирішив скористатися моментом.

Лайтнінг теж відчув можливість і вихопив меч. Він непомітно підійшов до супротивника зі спини. У момент, коли Бальтазар нарешті помітив загрозу від сокири, що вже замахувалася над ним, Лайтнінг рубанув мечем і зробив свій перший кіл.

Бальтазар здивовано глянув на нього.

— Джим, я передзвоню. Що-що? Ти блін задовбав! Нас працює п’ятеро, я роблю майже половину роботи. Не більшість, але це сорок відсотків точно! Іди нафіг, я зайнятий, на роботі поговоримо. — Бальтазар встав з колод. — Лайтнінг, я Бальтазар. 

— Привіт. Радий нарешті з кимось познайомитись. 

— Взаємно. Зараз я заберу у цього щуряки його сокиру і ми підемо шукати якісь пригоди. Ти не проти? 

— Аж ніяк.

Нові знайомі вже десять хвилин шукали вихід із гарно промальованого віртуального і середньовічного лісу.

— От чорт, здається, ми все ж таки заблукали. Це точно щось не так із цією картою. Я тобі казав, що наші мітки забагались, — упевнено сказав Бальтазар. Він стояв на кам’яній арці античної руїни й хмурився, оглядаючи околиці. 

— Так, може бути. Я взагалі сьогодні дивився гайд на ютубі, і там казали, що ми у сраці, — відповів гравець. 

— Це якась дурня, поменше дивись всяких ідіотів на ютубі. У нас усе чудово, — Бальтазар пильно вдивлявся в одну точку. — Знаєш… Я щойно дещо перевірив і, здається, все ж таки ми дійсно у сраці. Проте я тепер точно знаю, куди нам рухатись далі.

На виході з лісу перед героями постали кам'яні руїни.

Обоє друзів проходили двором поміж завалів невеликої фортеці. 

— А в таких місцях взагалі можна щось налутати? — запитав Лайтнінг. 

— Тут? Ну, наче в основному всі коштовні речі переважно знаходяться у замках... Коротше, в якихось важливих точках. А також це можуть бути люди, за яких можна вимагати викуп, якщо не вбивати. 

— То тут ми нічого цінного не знайдемо? 

— Ну, дуже мала ймовірність. Знайти щось цінне тут — то велика вдача. Хіба що мотлох.

Вони йшли польовою дорогою, зруйнована фортеця вже лишилася за їхніми спинами за кількасот метрів позаду. 

— Якось мені вже трохи набридли ці блукання. Ти весь час у цьому світі граєш, виглядає нудно. 

— Лайт, ти наче казав, що граєш лише кілька годин, що ти хотів за цей час пережити? Це не просто тупий екшн. Люди тут цілими днями ходять з краю в край карти, несучи мішок із морквою, щоб заробити монети. Як тільки доберемося до потрібного місця, я гарантію даю, що тобі тут сподобається. От уяви: ти у складі кількасот важких кіннотників налітаєш на кількатисячні ряди піхоти, аж земля здригається! А облога замку, коли ти в захисті? Це чудово! — бадьоро констатував Бальтазар.

Двоє солдатів, що заблукали, вийшли на пагорб, звідки відкривався вид на містечко — велика частина його палала. Було видно і чути неозброєним оком, що там іде запеклий бій. 

— Ну що, починається! — трохи божевільним голосом сказав Бальтазар, глянувши на свого нового друга.

Їм вдалось непомітно пробратись за стіни міста. Напарники обережно прямували ще свіжими слідами запеклих битв. 

Гравець, пригнувшись, наближався до Бальтазара, що ховався за залишками кам'яного муру якогось міщанського будинку. Ця напівзруйнована будівля стояла на невеликому підвищенні. Крізь зруйновану стіну відкривався чудовий огляд на сусідні палаючі вулиці. Приєднавшись до друга, Лайтнінг теж причаївся біля пролому, вдивляючись у панораму бою. 

Тактична ситуація склалася препогана. Містечко перетворилося на пастку: залишки союзних сил або вже потрапили в оточення, або доживали останні хвилини. Мітки союзників про допомогу блимали на карті міста і в околицях постійно, проте їх ставало усе менше. Найближче до героїв, на зруйнованих стінах біля кутової вежі, запекло тримався десяток бійців.

Незрозуміло звідки над головою Лайтнінга у дерев'яну балку забився спис, а за мить ще один просвистів трохи вище.

— Знаєш що, Лайт, ану візьми той спис і спробуй влучити у того ідіота, що підбирається до них... І, здається, то бомба в нього в руках…

Лайтнінг швидко висмикнув зброю і почав прицілюватися, паралельно розбираючись із керуванням, що інтуїтивно вдалося досить швидко.  Бальтазар тим часом підбіг і схопив з землі другий спис.

— Десь отак, чи трохи нижче? 

— Та ні, думаю, ось так добре, пробуй так.

Лайтнінг кинув спис — той застряг у руїнах, ніким не помічений. 

— Треба нижче, — сказав Лайтнінг. 

— Треба нижче, — майже синхронно повторив Бальтазар і дав йому другий спис.

Лайт прицілився і знову жбурнув його. Паралельно Стів затамував подих. 

Двоє друзів спостерігали за траєкторією польоту, і здавалося, ніби це тривало втричі довше. Магічне відчуття створилося завдяки розумінню того, що спис полетів правильно і кудись зараз потрапить.  Так і сталося: він залетів просто у спину хитрому гравцю, що підбирався із запаленою бомбою до союзників. Той звалився з муру і впав прямо на своїх, знищивши їх і створивши феєрверк, на який уже звернули увагу геть усі.

Лайт і Бальтазар, скориставшись моментом, бігли, наближаючись до союзників на вежі. По дорозі вони знесли двох ворожих роззяв, а також разом знищили більш скілового гравця, який досить вправно оборонявся від них двох, проте не очікував нахабного удару ногою від Бальтазара і упав на землю. Друзі забігли по руїнах на прилеглу до вежі захисну споруду, де тримали оборону союзники.