16. Лушпиння...

Старий Мойше ходив туди-сюди по своєму кухонному царстві, мов голодний сердитий лев у клітці. Таким сердитим Алекс бачив його вперше за весь час знайомства. 

– Ні! Ні! Й ще раз ні! Про це не може бути й мови! Пожалій мою стару душу і те, що нижче. Бо саме нижча частина мені натякає, що пахне смаленим, і не стейком!

– Слухайте, це б дало новий виток, я знаю цього хлопця, тобто, я багато про нього чув, ну! – Алекс видихнув. Боже, як важко щось аргументувати, коли половину аргументів ти використовувати просто не можеш, щоб не “спалитись”! 

Зранку зачинене для відвідувачів “Сяйво” гуло, як вулик, якого добряче потрусили. Причина була в тому, що Марго вранці подзвонив з замовленням банкету блогер з півмільйонною аудиторією. Його лайфстайл блог ставши рекламною площадкою для закладів, виводив їх в топ за лічені дні. В “Сяйво” він звернувся, щоб відсвяткувати день народження в “ламповій обстановці”. Такий шанс не можна було втрачати, Алекс, як ніхто знав це. Колись, саме цей Арсен Боженко і його блог “ГастроБог” розрекламував їхню лінійку десертних вин швидше за сплановану і дорогущу рекламну кампанію спеціаліста зі столиці. А ще Алекс добре знав Арсена, і те, що попри шалену популярність він не втратив свого тяжіння до затишку і зможе достойно оцінити атмосферу “Сяйва”. 

Однак…

До його дня народження тиждень, і часу було б вдосталь, аби Марго була в строю, а в інфополі не ходили новини про ребрендинг комплексу. Бо ж тепер виходило, що потрібно і “Сяйво” оновити, бодай візуально, і до дуже відповідального бенкету підготуватись. В сумі і без Марго на це замало не те що тижня, а й доброго місяця.

Алекс пропонував свою допомогу Марго. А вона, страшенно стомлена і виснажена хворобою, раптом… сказала, що прийме його пропозицію. Але  за умови, що він переконає всіх інших і вони погодяться на цю божевільну аферу. 

І тепер Алекс умовлялв Мойше, а той, звісно, був категорично проти, тому що: “Це ризик, ти хто такий тут взагалі, без Марго нереально, ми так ніколи не робили, занадто відповідально”. 

Звісно Алекс не міг розповісти йому, що він – не лоботряс і волоцюга з лісу, а знає, що таке бізнес ледь не змалку варячись в цьому казанові. І що помилки він не допустить, і що в місті знайомих в багатьох гастро-сферах знає. Та натомість йому раптом прийшла інша ідея. Шалена і не дуже реалістична але… Коли немає чого втрачати, голова працює швидше. 

– Три дні! Дайте мені три дні і зроблю закладу ребрендинг, який збереже його особливості і оновлю бенкетну залу, віп-номери та бар! – заявив він, і побачив втричі збільшені від подиву очі Мойше. 

– Марго на таке точно не піде! 

– Я без дозволу і погодження з Марго навіть серветки іншого кольору не куплю!

– Ох хлопче! – Мойше нарешті сів, змахуючи невидимий пил зі штанин. – Знаєш, іноді якась ідея, як мій ящий з цибулею! 

– Це як?

– Дивишся, наче повний, а тоді лізеш туди клешнею – а там одне лушпиння!

– Дякую за довіру, ну!

– Та не в довірі справа! За всі роки, що я тут, ні Віктор Сергійович, батько Марго, ні вона сама, чужих людей до управління не допускали. 

– Я… не геть чужий! Я у вас працюю! 

– Дай бог, хлопче, що не чужий, дай бог… – зітхнув Мойше. – Добре, я повірю, що в наших ящиках більше цибулі, ніж лушпиння. Але тобі доведеться переконати Влада, Ліну і… Віктора Сергійовича, що вже їде сюди.

Всі знають приказку про те, що найтемніші хмари – перед світанком. І Алекс знав. Та з цим балансуванням на межі, між совістю і провиною, правдою та брехнею, він не бачив навіть натяку на світанок. Тільки-но розібрався з одним, як накотилось інше. Щойно позбувся однієї біди, на голову гепнула вже друга. 

Він і сам був шокований тим, що Марго погодилась на його авантюрну ідею. Розумів, що якби вона не була в такому стані – ні за щоб на це не пішла. Але вона пішла, і тепер йому треба не підвести та виправдати її довіру. 

Радувало одне – ідея в нього була. Вона народилась, коли, чергуючи біля Марго другу ніч, він слухав, що вона страшенно не хотіла змінювати меблі і стіни головного та бенкетного залу. Однак батько, перед тим, як передати справи їй остаточно, наполіг замінити все на більш сучасне. Для Марго все те, що було раніше, несло часточку душі її роду. Вона послухалась, однак досі жалкує про це і хотіла б повернути все, як було, з деякими нюансами. Тим більше зараз багато закладів навіть штучно зістарюють меблі, обігравши ретро та вінтаж. А коли вона поділилась з сумом, що ті меблі навіть досі тут, на складі “Сяйва”, просто дуже дорого їх відреставрувати, план Алекс з ребрендінгом народився миттєво. Однак тоді він не знав, що муситиме переконати інших. З Мойше спільну мову знайти вдалося, а от з “привидом” та, тим більше батьком Марго – все однозначно було б складніше. 

– Саш, мені, здається, легше. – Марго сама вийшла до зали, і це було добрим знаком, бо ж ці два ні вона ледь по кімнаті могла ходити. 

– Я радий! Дуже! – кинувся і обійняв Марго просто тут, посеред пустого залу. Якось само собою вийшло, і вона не відштовхнула… 

– Я тут подумала… – не відсторонюючись, підняла голову, глянула просто в очі йому. – Не треба тобі нікого більше переконувати, з батьком я вже говорила, а Владу досі не дуже добре, він як я - на все згоден. Якщо я настільки божевільна, що погодилась на це, то маю йти до кінця. 

– Це… гарна новина! Бо в мене є майстер-реставратор, що мені дуже винен. Він зробить все за третину ціни.