5. У пошуках мільйонера

Алекс дійсно більше не виходив до кінця вечірки з підсобки. Допомагав там старому Мойше і навіть посуд мив, чого не робив ще з дитячого садочку, коли няня змусила помити після себе чашку. 

Відчуття праці на благо спільноти викликало суперечливі відчуття. З одного боку, наче й шкода часу, а з іншого, така працетерапія добре заспокоювала думки, що нагадували переляканих ліхтариком самотнього туриста кажанів в закинутій печері. 

Бо тільки він сідав відпочити, як перед очима поставало обличчя Марго, її уважні сумні очі, її губи… Алекс досі відчував їх смак, хоч і намагався забути. От вже ж диво, скількох жінок він цілував раніше? Якось і не рахував, та й не зміг би всіх згадати. Однак, такої пожежі після поцілунку не було з жодною. Звісно, з ними було приємно, хвилююче, гострі відчуття і спалах бажання, але… На ранок наступного дня йому важко було й ім'я чергової подружки пригадати. А тут в пам'яті все до таких дрібниць, аж самому страшно. Темні уважні очі, маленький шрамик, як кішка дряпнула, на щоці, вигнуті ювелірно-точно брови, губи соковиті, що зводять з розуму… Та що ж за чортівня коїться? Може, по голові добре гепнули Еллочкині ручні пси, коли змусили копати яму посеред лісу, а потім вирубили і зникли? 

Алекс важко зітхнув. Схоже, відпочивати не можна, і байдикувати теж не можна, відразу дах їде. Треба працювати до нестями, як, в принципі всі тут, може тоді все таке в голову не лізтиме. 

На щастя, вечірка йшла до завершення. У вікно підсобки та кухні було видно, як потроху роз‘їджаються машини. Їхні фари різали по вікні та відбивались від екрана старенького плаского телевізора, що висів на стіні і глухо щось буркотів. 

– Додай звуку, не чує старий нічого! – попросив Мойше, і Алекс слухняно додав. 

Телевізор перестав його цікавити, бо до кімнати зайшли Ліна і Марго. Дівчата були стомленими, однак очі в обох якось загадково відсвічували. Обидві кидали на Алекса погляди, наче крадькома, тільки Ліна – з викликом та запитанням, а от Марго радше з цікавістю. 

Остання поставила на столик пляшку дорогого шампанського та вказала Мойше на шафку з келихами на вікні. 

– Що ж, ми справились! – стомлено, але радо повідомила. – Тепер “Сяйво” зможе сплатити всі побори і протриматись ще один місяць. – від цих слів Алекс схилив голову, ховаючи погляд. Серце защеміло, наче оголений нерв в зубі. Згадались всі ті викрутаси молодого верткого юриста, що вихвалявся новими методами “виживання” власників з “їхнього потенційно дуже прибуткового СТО”… 

А воно он як… 

Через свої любовні походеньки і клуби, проблеми з батьками та легковажність, Алекс ніколи й не задумувався, а хто ж ті власники, і чому так тримаються за комплекс на грані банкрутства. Знав би він, що доля так жорстко пожартує, звільнив би до біса юриста і припинив цю травлю…

– Що такий невеселий, мало кулаками помахав? – жартома штовхнула його в бік Марго і подала келих з шампанським. – Дякую, що допоміг. Чим міг… – криво усміхнулась, – Ми з Ліною справді вдячні. Не треба було на тебе шкіритись, ти по совісті вчинив. 

Ну от…

Алекс ще нижче схилив голову, вдаючи, що зав'язує шнурки на позичених і якимось дивом підходящих по розміру поношених кросівках. Хотілося крізь землю провалитись і через совість, що гризла, як голодна білка єдиний горіх, і через те, що Марго, схоже, про той поцілунок давно забула, або ж гарно вдає, що їй все одно… 

"Виручив" телевізор. Якось, чутніше його стало, чи то може, тиша настала в комплексі, і в кімнаті, бо всі стомлено смакували шампанським і нарізками, що на стіл поставив Мойше. 

“Зник відомий в місті бізнесмен Заліський-молодший. Про це заявив його брат, Максим Заліський, – з таким пафосом, наче вона родовище золота відкрила, розповідала телеведуча місцевого телеканалу. – Востаннє місцевого мецената і мільйонера бачили…”

– О, мільйонер якийсь зник! – підняла палець догори Ліна. – Сашко, що ти там в душі казав, що ти теж мільйонер? – Алекс відчув, як холодні мурахи несуть в п’яти на своїх тендітних плечиках його серце, але Марго штовхнула Ліну і обидві зареготали. 

– Ану не знущайся з хлопця! – крізь сльози сміху плеснула подружку по худорлявих колінах. – Теж мені, мільйонера знайшла! – додала, салютуючи Алексу непівпустим келихом.  

***

Любі мої, рада бачити вас в новій історії! Як бачимо, нудно точно не буде) Дякую за вашу пдтримку! Не забудьте додавати книгу  в бібліотеку, щоб не пропустити новинки) 

***