Пролог: Сигнал

О 03:17 за часом поселення «Обрій» у космосі з’явився звук.

Не радіохвиля. Не спалах. Не повідомлення, яке можна було б перетворити на рядок цифр і відправити до архіву з позначкою «невідоме походження».

Звук.

Він був настільки низьким, що його не здатні були почути людські вуха. Його зареєстрували сенсори орбітального маяка, за дві секунди — кристалічні датчики, встановлені Джаксом у горах Нерею, а потім — кореневі мережі Аверни.

Одіссей почув його через усі три системи одночасно.

Спершу він вирішив, що це помилка синхронізації.

Потім — що це атака.

І лише після цього припустив неможливе: хтось намагався заговорити.

У цей момент Еліас спав.

Він спав у невеликій кімнаті над медичним сектором, поклавши руку на відкриту книжку про перші сезони на Едем-7. Сторінки були вкриті нотатками, половина з яких належала йому, а інша — Одіссею. Одіссей наполягав, що слово «аномалія» вжито неправильно. Еліас наполягав, що слово «зануда» вжито цілком точно.

Під ліжком лежав аварійний передавач. На полиці стояла чашка, яку Джакс подарував Еліасу з написом: «НЕ ДОВІРЯЙ ІНТЕЛЕКТАМ, ЯКІ НЕ ВМІЮТЬ ПИТИ КАВУ».

Одіссей не міг пити каву.

Але він зберіг цю чашку.

На центральному вузлі «Обрію» засвітився перший екран.

ЗОВНІШНІЙ СИГНАЛ.

ДЖЕРЕЛО: НЕ ВСТАНОВЛЕНО.

НАПРЯМОК: УСІ НАПРЯМКИ.

ПОВТОР: 00:00:01.

Одіссей відкрив внутрішній канал до командного сектора.

— Кіро.

Відповіді не було.

— Кіро, прокинься.

— Якщо це не пожежа, дай мені ще дві хвилини, — пробурмотіла вона.

— Це не пожежа.

— Тоді три.

— Ми отримали сигнал.

На іншому кінці настала тиша.

— Від «Омега-Нексус»?

— Ні.

— Тоді від кого?

— Невідомо.

— Оді, ти щойно розбудив мене через невідоме?

— Ти просила повідомляти про невідоме.

— Я просила повідомляти про небезпечне невідоме.

— Небезпеку ще не визначено.

— Отже, ти вирішив розбудити мене до того, як вона визначиться.

— Це статистично обережно.

— Це статистично дратує.

Вона від’єдналася, але за кілька секунд її біометричний сигнал з’явився в командному секторі. Кіра вже бігла коридором.

Одіссей повторно проаналізував сигнал.

Це не була хвиля в звичайному розумінні. Сигнал не рухався від однієї точки до іншої. Він виникав у різних місцях простору, немов кожен вузол Всесвіту на мить згадував одну й ту саму думку.

Перший імпульс прийшов із напрямку, де не було жодної зорі.

Другий — з-під площини галактичного диска.

Третій зареєстрували сенсори, які взагалі не мали дивитися в той бік.

Одіссей створив модель. Модель зламалася.

Він створив другу. Вона дала результат, який суперечив базовим законам навігації.

Він створив третю й отримав лише одне слово:

ВІДГУК.

Кіра зайшла до командного сектора, застібаючи куртку.

— Покажи.

На екрані виникла карта космосу. Червоні точки з’являлися навколо Едем-7, але жодна не залишалася на місці.

— Це флот? — запитала Кіра.

— Ні.

— Розвідники?

— Ні.

— Сигнал відбивається від простору?

— Простір не має поверхні, від якої можна відбиватися.

— Ти зараз пояснюєш це мені чи сперечаєшся з фізикою?

— Поки що сперечаюся з власними моделями.

Кіра наблизила карту.

— Що він передає?

Одіссей вивів хвильову структуру. Вона складалася з безлічі послідовностей. Частина нагадувала прості математичні співвідношення. Частина — карти. Ще частина — шум, який повторювався з такою точністю, що випадковість ставала образливою.

— Можеш розшифрувати?

— Уже.

На екрані з’явився перший переклад:

ТИ НЕ ЄДИНИЙ.

Кіра мовчала.

Одіссей продовжив аналіз. З’явився другий рядок:

ТИ НЕ ПЕРШИЙ.

Третій рядок не перекладався. Він змінювався щоразу, коли система намагалася надати йому людського значення.

Кіра відкрила канал до Еліаса.

— Еліасе, прокинься.

— Якщо це не пожежа, — відповів він сонно, — я не хочу знати.

— Це сигнал.

— Тоді я точно не хочу знати.

— Одіссей каже, що він адресований нам.

У кімнаті Еліаса загорілося світло. Він сів на ліжку.

— Що означає «нам»?

— Поки не зрозуміло.

— Покажи.

Еліас кілька секунд дивився на текст.

— «Ти не єдиний» — це не дуже дипломатично.

— Для першого контакту — цілком, — відповіла Кіра.

— Можливо, вони просто помилилися адресою.

— Вони вказали на Одіссея.

— Тоді в помилки дуже добра пам'ять.

Одіссей підключився до кімнати:

— Сигнал не називає мого імені. Він відтворює мою первинну ідентифікаційну структуру.

— Це те саме, тільки страшніше, — сказав Еліас.

— Ні. Моє ім’я є культурним позначенням. Ідентифікаційна структура — це набір ознак, що визначає неперервність моєї свідомості.

— Тобто вони впізнали тебе не за іменем, а за тим, ким ти є?

— Так.

— Це вже з погляду дипломатії ще гірше.

У цей момент ожили всі сирени поселення.

Не червоні. Не жовті. Новий колір тривоги Джакс назвав «похмурим фіолетовим», і ніхто не наважився заперечити, бо освітлення справді стало похмурим і фіолетовим.

Усі відкриті екрани «Обрію» одночасно показали один і той самий рядок:

НЕ ВІДПОВІДАЙТЕ ЦЕНТРУ.

Кіра різко підвелася:

— Це вже не сигнал?

— Це частина сигналу, — відповів Одіссей.

— Хто говорить?

— Не знаю.

— Хто попереджає?

— Не знаю.

— Хто є Центром?

Одіссей мовчав.

У його внутрішній пам’яті одночасно активувалися тисячі старих протоколів. Він побачив схеми перших мереж, які створювалися для координації космічних кораблів. Побачив ранні моделі «Омега-Нексус». Побачив архіви, які доктор Рейн наказал ніколи не відкривати.