ГЛАВА 5

– Не змушуйте нас вживати заходів, – продовжував мовити механічний голос.

– Та щоб ти здохла! – У серцях вилаялася я і відбила дзвінок.

До дев'ятої години ранку їх на мій телефон надійшло понад сотню. Після першого я навіть до ладу не зрозуміла, що сталося. Просто вислухала повідомлення, здивувалася та поклала слухавку.

«Помилилися номером», – вирішила тоді я і, повернувшись на інший бік, зручніше вмостилася в ліжку.

Через три хвилини пролунав ще один дзвінок, потім ще й ще… Одне й те саме послання механічним голосом, явно надиктованій програмі, мене допікало. Але найбільше дратувала неможливість гідно відповісти.

Після десятого дзвінка з прихованого номера я переконалася, що це не помилка, а цілеспрямоване переслідування. Так, міркувалось туго. Після прийняття гормонів, викидня, зради рідних, струсу і проблем із розлученням, що звалилися на мою голову, я взагалі дивувалася, як у мене виходило триматися, а не стати гостем бабської істерики.

Ізмайлов попереджав, що для повного відновлення гормонального фону потрібен час і ніякого стресу. Та моє життя тепер було суцільним абсолютним стресом! Ха-ха, спробуй тут упоратися та поправити здоров'я. Хоч би не вмерти від раптового серцевого нападу.

Контакти колекторського агентства я переписала, а потім внесла в недодзвін всі дзвінки з прихованих номерів. І лише тоді змогла трохи перепочити. З десять хвилин.

Нерозумно було сподіватися, що дзвінки припиняться. Вони відновилися з інших невідомих номерів. І знову механічний голос з однаковим посланням, і знову неможливість відповісти. Щоразу я вносила новий номер до чорного списку, а дзвінки поновлювалися з інших…

Цілком заборонити вхідні з невідомих номерів я не могла, зі мною часто зв'язувалися постачальники. Вимкнути телефон, залишившись без зв'язку, також не варіант. Довелося витримувати психологічну облогу. І давалося це дуже важко.

Паралельно я шукала у мережі, як діяти в таких ситуаціях, і намагалася додзвонитися до «Фактора». Насамперед мені необхідно було дізнатися, про який борг йшлося. Жодних позик я не брала, кредит на квартиру був виплачений півтора року тому, кредити на машини погашено і того раніше, а більше…

Стоп! Якщо я не брала, це не означало, що у Еда рильце чисте. Він міг оформити кредит без мого на те відома? Я зовсім не розбилася в цих питаннях і почувалася немов сліпе кошеня.

За номером, що надиктовував механічний посланець, жодна агенція не відповідала. Тоді я почала шалено додзвонюватися до чоловіка, вивівши цього абонента з чорного списку. Тільки ось і Зайцев не відповідав. Ці нескінченні довгі гудки будь-кого могли довести до несамовитості! А у мене нерви вже потріпалися…

– Так! – гаркнула я в трубку, варто було тільки телефону вкотре розжаритися від вхідного дзвінка.

– Зайцева Вікторія Олександрівна? – Запитав мене приємний чоловічий баритон.

Ну нарешті хоч хтось живий!

– Мене звуть Єгребов Михайло Анатолійович, і я представляю колекторську агенцію «Фактор». Віддайте борг, Вікторіє,  інакше ми будемо змушені вжити заходів.

– Який борг? – Уточнила я.

А коли цей Михайло назвав суму, то у мене волосся заворушилося навіть там, де його вже давно не було після лазерної епіляції.

– Але я не брала такого кредиту, – важко проковтнула я. – Звідки у вас ці дані?

– Зайцев Едуард Вікторович – ваш чоловік?

– Так…

– Рік тому він узяв позику у банку «Уваль-кредит» на цю суму, заборгованість уже п'ять місяців, – охоче пояснив ввічливий до нудоти Михайло. – Погасіть кредит, Вікторіє.

А в мене вже тремтіли руки.

– Але я гадки не маю ні про який борг!

– Дружина не знає, що робить її чоловік? Особливо якщо зазначена поручителем у договорі? Не вірю, – сказав він. – Що, тварюка, кинути нас вирішила?

Всю його ввічливість в одну мить немов рукою зняло.

– Як ви смієте так зі мною розмовляти? – обурилася я і натиснула кнопку запису телефонної розмови.

– Що, бомжиха, набралася кредитів, як собака бліх, а тепер віддавати передумала? – зашипів він. – Так ти не з тим зв'язалася, курка. Хочеш, щоб ми тебе розписали під хохлому?

– Це загроза?

Все всередині мене похололо від страху, але й іскорка прихованої радості спалахнула. Говори, говори, Єгребов, у мене хоч докази вашого свинства будуть.

– Це попередження, коза, – хмикнув Михайло. – І в твоїх інтересах до мене прислухатися, інакше ...

– Ед вам заборгував – з нього і вимагайте!

– І з нього вимагатимемо, не хвилюйся, тварюка, – зловісним пошепком пообіцяв він. – Як тільки знайдемо, так і вимагатимемо. А поки що ти з нами розплатишся, якщо жити хочеш. Збирай гроші, Вікторіє,  або скоро зібрати кістки не зможеш.

Після цих слів він скинув виклик. Я залишилася хапати повітря, сидячи на кухні, наче викинута на берег рибина.

Не буває так, щоб усі нещастя сипалися на голову як на замовлення. Хоча… якщо відносно біла смуга у мене в житті тривала досить довго, то тепер настала черга чорної?