Хіба ви не раді заміжжю, Ваша Високосте?

ПАЖ

- Що?! - скрикнули ми з Інгваром одночасно. І мій лицар підняв над головою свій меч,  щоб вбити нахабу за нечуване блюзнірство. Я зааплодувала його пориву. Він справжній захисник принцес в біді, що не кажи.

- Я б радив трохи спокійніше, сір лицар. - сказав принц-консорт. - По-перше…

 Меч Інгвара зі свистом розсік постать принца навпіл. Це було так красиво!

- ... ви не зможете мені нічого зробити мечем, поки я в цій подобі. І взагалі не зможете нічого зробити, крім засмутити своїми необдуманими діями…- говорив в цей час принц-консорт.

Тепер меч Інгвара перерубав постать привида навпіл у горизонтальній площині. Дуже вправно, скажу я вам.

- ... І по-друге, ви ж не знаєте, з ким одружила принцесу її величність.

- І знати не хочу! - В один голос сказали ми з Інгваром. І він втретє рубонув постать принца-корнсорта, на цей раз по діагоналі.

Гм. Може сказати йому, що однакові дії не ведуть до не однакових результатів? Але під руку, мабуть, не треба.

- І все ж вам прийдеться про це дізнатись. Оскільки її величність дуже спішила, вона забула, що відправила вас, сір, у вигнання. І одружила принцесу з вами. То просто щастя, що я чисто випадково тут опинився і можу вам повідомити про цю високу честь.

- Як цікаво. - сказала я, хоч насправді мені це не було так вже цікаво про це дізнатись. - А чому ви тут опинилися, принце? На краю імперії й майже серед ночі? 

Казала я це ще не зовсім усвідомивши, що власне з Інгваром і збиралася обвінчатись. Тобто не збиралася, а він все підстроїв. Тобто не підстроїв, а щоб зберегти пристойність.

- Я повинен проводити в цій каплиці кожну повню, принцесо. - сказав привид. - Це щось типу обітниці.

- А що, зараз повня? Нажахано спитала я і схопилася зав голову. Я думала, ще тиждень - прошепотіла, очікуючи, що зараз моя голова розлетиться на скалки.

- Не саме зараз, а через кілька хвилин. А чим ви так заклопотані, хіба ви не раді заміжжю, Ваша Високосте? У ваші роки дівчатам зазвичай подобаються таємничі шлюбні церемонії. - вальяжно відповів принц-привид.

Я заперечно похитала головою. 

- А, - сказав він, очевидно вкравши мої панічні думки. - Хіба сір Інгвар вам не сказав, що ніякого закляття не було?

Сір Інгвар ляснув себе рукою по лобі. В руці був меч, на добі шолом. Луна пішла каплицею і лісом, вона ще довго не змовкала. А сір Інгвар зблід так, що навіть в темряві стало видно його знамените ластовиння.

- Хіба я не сказав, Моно? Бути цього не може!

- Ви мені нічого не сказали, сір. Ви мені ніколи нічого не кажете. О, я нещасна, на кого я змарнувала найкращі роки?

- На кого? - моментально почервонів від злості Інгвар. - Кажіть, нещасна, з ким ви зраджували законного чоловіка, тобто мене?

- Я подаю на розлучення! То на вас я їх змарнувала. Ідіть і вбийтесь об стіну, сір. Ви не сказали мені, що закляття несправжнє. Чим піддали мене стресу. Який ви після цього лицар і чоловік?

- Я добре пам’ятаю, що говорив. А ви посміхалися і мовчали. Я сприйняв це за знак згоди.

- Тобто оте - довіртесь мені Моно, закляття не справжнє і я все владнаю - мені не наснилося?

- Ммм. ..Так ви спали? І я вас поцілував, а ви мені відповіли, а вам снився хтось інший? Кажіть хто, я вб’ю його, потім себе, а потім вас, невірна, зрадлива й легковажна принцесо! Я вас … я вам… зачиню у родовому  замкові, от! Будете там сидіти й гаптувати бісером мою нижню білизну.

- Білизну, бісером? - вражено перепитав привид. - Яка цікава ідея!

- І лютню вашу спалю, щоб ви не сміли причаровувати сторонніх в.. коротше, ви покарані. Я вас замкну…

- Коротше, у вашому замку навіть ворота відсутні. - злорадно засміялася я. -  Ви не зможете мене зачинити. І заборонити грати на лютні не зможете.

- І співати - додав принц-привид.- У нас на випускному уже заплановано виступ пажа, тобто Ії Високості.

 - І заборонити мені бачити будь-кого уві сні ви теж не можете.- розставила я всі крапки над Ї.

- Але все одно забороняю! - заявив  Інгвар. - Ви маєте бачити уві сні тільки мене. Бо її величність призначила мене і вас у пару. І я останній раз питаю, кого ви там бачили?

- Та питайте скільки завгодно. Я образилася і нічого не скажу.

Привид похитав головою. Принаймні його очі-жарини похиталася і зупинили погляд на Інгварові.

- Юначе, хочете пораду чоловіка з великим шлюбним стажем?

- Я хочу всіх убити. Але це неможливо з багатьох причин. Тому давайте вашу пораду. - з гіркотою в голосі згодився Інгвар.

- Не смійте йому нічого радити, принце. Я не дозволю намовляти свого чоловіка на ваші чоловічі хитрощі. 

- Але ж...

- Але ви мені зараз же скажете, звідки ви й він - я неввічливо тицьнула пальцем зі зламаним нігтиком в Інгвара, - звідки ви обидва знаєте, що закляття було несправжнє? 

Інгвар почервонів, а привид чи відвернувся, чи закрив очі фейспалмом. Бо там, де вони тільки що сяяли, стало темно.

- Ну, мої вибачення принцесо, так було треба. - промимрив Інгвар скоромовкою. - Ваш прямий норов і неприйняття фальші нас би видали й … 

- До суті, мій дорррогий чоловік. До суті! Звідки ви вже давно це знали. І чому вибрали момент,коли я сплю, щоб повідомити, що мені нічого боятися?

Інгвар набрав повні груди повітря, аж кіраса затріщала. Але не зміг сказати ні слова під моїм нищівним поглядом.

- Дозвольте мені, принцесо. - сказав професор риторики, він же принц-консорт. - То була державна таємниця і необхідність. Ви мали діяти так, наче нічого не знали. Щоб привести змовників туди,  де їх можна було взяти на місці злочину. Тому ви повинні були думати, що закляття…

- Я схожа на розумово відсталу, принце? Це  я одразу зрозуміла. Я притаю, звідки ви з сіром Інгварррром про це знали?

- А, от ви про що, принцесо. 

- От я про що, принце.

- Ну то власне мені довелося зіграти роль сенешаля. Завжди відчував у собі здібності лицедія. Напоїв справжнього сенешаля у придорожній таверні, та й здав поганця матросом на якийсь барк, що відпливав кудись там дуже далеко. А зовнішність його, ммм позаїмствував на деякий час. Є таке ельфійське слово.