Її Величність перепрошує за завдані незручності

ПАЖ

Інгвар подивився мені просто в очі зітхнув, наче романтичний герой якогось роману, а не той бездушний солдафон, якого я знала весь цей рік.

- А щоб ви більше не потрапляли в біду або були швидко її позбавлені, я пропоную вам руку й серце. - сказав він якось зовсім прозаїчно і зіпсував все враження від попередньої сцени. - У мене є родовий замок, і я повернув собі титул, хоч він і низький для вас.  Але ви мене давно знаєте, ми досі непогано ладнали. Ї взагалі приводів для шлюбу у нас багато.

- Ага. - обурилася я. - Відтоді, як я принцеса, у вас привід і з’явився.

- Він з’явився відтоді, як ваш батько пообіцяв моєму батькові віддати вас за мене. Але звісно те, що ви принцеса, не завадить. Якщо ви, звісно, згодні.

- А що мені, нещасній, залишається? Я повинна виконати обіцянку батька. І маю вийти за людину, яка не може мене впізнати по очах, ще й маніакально бажає побратися саме з принцесою.

- Чому маніакально? І що поганого в принцесах? От ви ж згодилися бути принцесою. А якби це було погано або недостойно, то не згодились би. Настільки я вас все ж знаю. І не думайте. У мене є кошти на утримання дружини. І троє слуг. Її Величність Ружена і Її Милість дружина сіра Змія  не залишили мене без нагороди за виконану місію. Ну а з часом і Довге Королівство принесе зиск. І оте пустельне теж не безнадійне. То ж вигідно, бути правителькою, якій зобов’язана Трояндова Імперія. І Її Величність не забуває тих, хто стоїть між її імперією і дикими місцями.  Не хвилюйтеся, Ваша Високосте. І нігті, вони ж з часом відростають, як мені здається, Ваша Світлість.

Оце так пропозиція руки й серця. Ви таке чули?

- Так, сір лицар. У мене враження, що ми жонаті вже років двадцять. І обговорювати нам більше нічого, крім домоводства і королівських інтриг. 

- У мене теж, Ваша Світлість, таке враження, що ми давно в шлюбі. Але ж вам ще немає двадцяти років. Так що, мої вибачення, це все ж перебільшення. І давайте ми все ж продовжимо тему про домоводство. Коли ми об’явимо підданим про наш шлюб - до весілля чи після?

- Про яке весілля мова, сір? Ваше з принцесою, яку ви нарешті знайдете й виручите з біди?

- Саме так, Ваша Світлість, Високість і дамзель ін дістрес. - скромно відповів цей негідник.

- Тобто?

- Тобто ви принцеса, і ви в біді - у вас зламані цілих два нігті. І ви звідкись тікаєте. Чомусь. Можна подумати, що вас там, звідки ви втекли, очікувало щось страшне.  А я тут проїжджав повз, чисто випадково. Врятував вас від падіння згори, маю засіб пересування - тобто Заю. І родовий замок, де ви зможете переховуватись, поки нігті не відростуть. І ніхто не побачить вашого позору. 

- Ви мене вражаєте, сір! Прикро вражаєте. Що за непристойність! -  скрикнула я. - Переховуватись у вашому замку? Дівчина у замку мущини? Що про мене казатимуть? Я не якась там!

- Що я верзу? - подумалось мені. 

- Ми з вами рік ночували поруч Ваша Високосте. - невчасно нагадав Інгвар. - Іноді навіть під одним плащем.

- Ну і що, я тоді не була дівчиною. Я була пажем. Технічно.  Це не рахується. От. А раз не рахується…

- А по-моєму рахується. - перебив мене цей нахаба. - ви тільки здавались комусь пажем. А насправді все одно були дівчиною.

- Ах так? Тоді мені ще суворіше треба дбати про дівочу честь, сір. І жити в замкові чужого чоловіка - то зовсім не те, чого наша мораль може вимагати від дівчини, ще й принцеси. Ви могли б мене доставити до мого замку? Мені треба приступати до обов’язків володарки. І в тому замкові адепт Валеріан до мене не дістане.

- Звичайно я міг би, моя принцесо, доставити вас куди завгодно. І зроблю це, якщо ви накажете. Я ваш вірний васал. Але ж до вашої столиці добиратися звідси дві доби. Тобто одна ночівля - в лісі, і наодинці. І це ще не все .Ваші обламані нігті, ваша ганьба - за два дні не відростуть.

- Це справжня катастрофа, сір Інгвар.  Тоді відійдіть на кілька кроків, щоб кров вас не забруднила.

- Яка ще кров, моя принцесо? - зацікавлено спитав сір лицар.

- Я ще ніколи не вчиняла самогубства для захисту честі, сір. Може бути багато крові. - пояснила я і витягла свою родову мізерікорду з-за халяви чобота.

Інгвар підняв брови від здивування. 

А що ти думав, поганець? Що я дозволю собі якісь непристойності? 

- Дивуюся я на вас, Ваша Високосте. - сказав він. - Ви втикали кинджал у брудні плісняві тріщини муру. І тепер отримаєте зараження крові. А його довго лікувати.

- Мертвих лікувати не треба, сір - рекла я мудроту, подумавши, що це дуже поетично - виказати стільки мудрості й виявити таку пристойність перед смертю.

- Як же ви вмрете, моя принцесо? На вас кіраса. Ну втрапите ви кудись мізерікордою. Подряпаєте шкіру. Так кіраса ж закриває всі життєво важливі органи. Послухайте досвідчену людину - зараження крові - то все, чого ви доб’єтеся.

- Ви такий дивний, сір. Хіба я цього не розумію? Я просто зніму кірасу, а вже потім скористаюся мізерікордою.

- Чесно? - радісно спитав цей розпусник. - Із задоволенням подивлюся. А то потім спитають, як я дізнався, що це саме ваш синій і роздутий труп. Як я доведу, що це ви? Може у вас на грудях є фамільні родимки, ммм? А може десь на плечі? А може …

- Не може, сір Інгвар. Мало на що ви хотіли б подивитись.

- Я б не хотів, ваша високосте. Я б хотів, незважаючи на гнів Її величності й наказ принца-консорта, одружитись лише із вами і жити довго та щасливо в мирі та злагоді все життя. Але якщо ви вирішили покінчити з земним існуванням, то потрібний свідок. Я буду вимушений дивитися на вас роздягнену. Що робити. - і цей ханжа благочестиво підтиснув губиська й розвів руками.

- Це катастрофа. - змушена була визнати я.

- Що робити, моя принцесо. Вашій мізерікорді під тисячу років. Вона передавалася з рук в руки по прямій лінії від матері до дочки. Самі розумієте, якщо вкоротиш собі віку, то ніякої дочки не буде. У вас могла б бути дуже красива дочка, Ваша Високість. Або син, правда не такий красивий, але ж він був би ваш… Але що робити. Честь понад усе, роздягайтеся. Я дивитимусь пильно, нічого не пропущу. Ну щоб потім засвідчити перед судом. Починайте. Бо я зараз заплачу. І сльози завадять мені роздивитися найцікавіше. Родимки там, колір пиптик…